Але помилився. Навпаки, після цієї його поїздки брат Микола привіз в Київ ту заяву, що ніби я незаконно зберігаю вогнепальну зброю. Про що мене вчасно попередила сестра Надя.

Я бачив, що влада зі мною не жартує. Але не думав, що мене чекає в’язниця. Я вважав, що звільнять з роботи і не дадуть ніде влаштуватися на роботу, як робили з іншими.
Тому вирішив придбати шматок землі.
Я виріс в селі і праця на землі мене не лякала.
Від заводу за Фастовим заводчанам давали садові ділянки. Я взяв ділянку і почав її освоювати. Але несподівано узнав, що в тому кооперативі незаконно дали ділянку уже бувшій дружині, яка ніякого відношення до заводу не мала.
Я пішов до голови державної профспілки і запитав на яких підставах дали ділянку бувшій дружині. Чи може для того щоб наносити збитки на моїй ділянці. Він побекав, помекав і нічого пояснити мені не зміг.
Я змушений був продати ту ділянку.
Почав шукати по Київській області хату в селі і об`їздив значну частину області. Але відбувалися дивні речі. Сьогодні домовився про покупку хати. Приїздив через декілька днів, як домовлялися, але мені вже не продавали під різними вигадками.
В 1990 році несподівано швидко вдалося купити майже розвалену хату в селі Причепівка, Житомирської області.
Відбудував її.
А працею на землі зумів вижити в часи коли розвалився Союз. Коли скрізь все розкрадали чиновники і перестали платити зарплати на роботі.
Бачили сусіди, що туди теж хтось приїздив. Видавили шибки в вікні.
Намагалися вплинути на сільраду, щоб зменшили розмір землі.

Перед розпадом Союзу депутатом Верховної Ради СРСР від Києва був Володимир Олександрович Яворівський. Я звернувся до нього за захистом від гоніння на заводі і державі на мене. Він втрутився в ситуацію, підключив до розгляду справи керівників Народного Контролю України, які з`ясували, що я був прав, і керівників тієї шайки з заводу наказали.

В 1992-93 році в мене дуже збільшилася щитовидна залоза і мене поклали в лікарню.