Режим намагався розправитися зі мною і використовував відпрацьовані ними методи.
Намагалися за допомогою медиків підвести «основу», що ніби я психічно хворий і засадити в псіхушку,як робили з іншими.
Цікаво, що це намагалися провести через лікарів єврейської національності, невропатолога і терапевта Тальського.
До речі він з Запоріжжя. Виходить що земляки найбільші запроданці.
Але я цю їхню затію відкинув, посилаючись, що я служив в армії і мене допускали до роботи з танками, вогнепальною зброєю, що я є водій автомобіля і для проходження техогляду власного автомобіля, постійно проходжу медкомісії.
Але це заставило мене тепер, через кожні три місяці, брати довідки в психіатра таку як для проходження медкомісії водія на випадок якщо будуть чинити насилля.
Мені намагалися приписати, що я гомосексуаліст, за що при тому режимові судили.
Не вдалося.
Потім зупинилися вони на приписуванні мені, незаконне зберігання, вогнепальної зброї, з використанням до цього заяв брата Миколи і батька.
Але моє своєчасне звернення в КГБ зламало і цю затію.

Та влада намагалася мене розтоптати і влаштувала за мною стеження, приписування хвороб яких у мене немає, розповсюдження брехні, намагалися організувати вбивство в лісі.
Коли я це замітив, на автомобілі я швидко вискочив з лісу і зупинився на людній трасі і почав спостерігати, що буде далі. «Бобік», який стояв на моєму шляху і я його з розгону обїхав по піску, тепер їздив від одного лісочка до іншого.
Потім виїхав на трасу, повернув наліво і поїхала на Київ
Справа від водія сидів полковник,тепер він тільки подивився на мене.
Всі дії влади і її оточення розраховували, що від такого гоніння і тиску в мене відбудиться психічний або сердцевий зрив, але зі мною була Люба Сумцова і наші теплі стосунки допомогли мені бути розслабленим до державного терору. Але за кожним нашим кроком слідкували і робили все щоб ми не стали близькими. На роботі мене запитували про такі речі які, ніби, були відомі тільки нам двом.
На роботі і дома вже відкололи кого хотіли. Продовжували цю операцію і з батьком.
В Тарасівку поїхав заступник директора заводу по режиму Сур, бувший кагебіст, і ще один працівник з заводу, для проведення «роботи» з батьком, на випадок, коли мене посадять, то щоб він не піднімав питання відносно мене і не звертався в Болгарію до моєї сестри і її чоловіка за допомогою.
Так як у нас з батьком стосунки були вже складні і брат Микола дуже хотів, щоб заповіт грошей на мене, мені не дістався. Тому цей розкол поглибити було не складно.
Заступнику директора я сказав за мою упереджуючу заяву в КГБ відносно зброї і про відповідь звідти.
Думав, що земляк з Кінських Роздорів, щось порадить мені корисне.