Лікар-хірург допитувався де у мене негаразди на роботі чи в сім`ї. Я йому нічого не говорив.
Тоді він порадив змінити обставини де б вони не були.
В 1992 році, накінец, після багатьох спроб розміняти кімнату яку гальмувала бувша, але на моє прохання суд і райвиконком Мінського району м.Києва розділили документи на квартиру і мені вдалося дуже швидко розміняти свою кімнату з Оболоні, тепер без погодження з бувшою дружиною, і виїхати від мордобою.
Тому зважив на поради лікаря і після операції, в червні 1993 року, я пішов з «Ленкузні» де пропрацював майже 30 років.
Через короткий час після цього я зустрів працівника з першого відділу (КГБ) заводу «Ленкузні».
В розмові він сказав: «Да тобі Магадан уже був підготовлений. Тебе врятував розвал Союзу».
Батько, тоді, відійшов від мене, як не більше, а перед смертю, з слів Миколи (стор 346 «Одісеї»), згадав де ви сини.
За всі підлості приходиться розплачуватися.
Брат Микола тепер жаліється сестрі Наді, що його переслідують бандити.

Заперечити написане мною дуже складно бо в мене зберігається повна валіза документів періоду гоніння і переслідування мене.
Там є і заяви батька і Миколи, які писали мені, що їх попередні заяви які вони розіслали по органах є брехня і обіцяли більше брехні не розсилати на мене.
Є колективні заяви, які підтверджують, що на мене свідомо розсилалася брехлива інформація.

В кінці життя ніхто нічого з собою не забирає. Я хотів щоб потім все моє нерухоме майно дісталося моїм синам хоч і блудним.
Пробував знайти спільну мову з ними, не тому що потрібна мені допомога чи якась вигода від них.
Без їхньої допомоги, наполегливою працею я вкотре в житті домагаюся необхідного. І тепер самостійно відбудував хату в селі.
Маю 32 сотки землі. Там вирощую врожаї для себе, частину врожаю продаю, щоб мати кошти для оплати поїздок, утримання гаража, автомобіля, який служить мені з 1975 року і інше.

Декількома обмінами в1992р,1994р. і 1996р. зумів знову мати окрему однокімнатну квартиру в центральному районі м. Києва.
Ціни на нерухомість стрімко зростають і ті ціни, які були в 1996 році, коли я купляв квартиру, збільшилися майже на порядок.
Але вони примирення уникають. Можливо гризе совість за побої.
З допомогою підбурювачів, продалися тим хто намагався мене розчавити.

Правду вони можуть приховати від інших, тепер своїх сімей, але в собі те носитимуть до кінця життя.

Весною 2005 року я зустрів бувшого начальника відділу кадрів заводу «Ленінська кузня» Ковальчука Є.П, який тепер пішов з «Ленкузні».