В селі він нікому нічого поганого не заподіяв, навпаки, попереджав тих людей проти кого намічали німці репресивні заходи.
У цих людей був час, щоб втекти з села.
Але була тривога у тітки Марії і у дяді перед приходом Червоної Армії. Перед тим як піти з села, зібралася родина в черговий раз і сільський фотограф Камінський Григорій зробив черговий фотознімок.
Дядя Михайло з дружиною пішов з України разом з німцями.
В дорозі тітка Марія, від нервового напруження, захворіла і померла. Дядя дуже тяжко переживав цю втрату.
Зник страх за власне життя і він повернувся в село. Коли фронт перейшов село і пішов на захід, влада почала розбиратися з тими хто працював в селі при німцях.
В селі дуже багато людей пішло на захист дяді.
Серед таких були і сім`ї комуністів, чиї чоловіки відступили з радянською армією, а дядя допоміг цим сім`ям уникнути кари від німців.
Влада врахувала це. І його не судили. Але з села він виїхав. Працював, в податковій інспекції, до кінця життя.
Загинув трагічно. Під час дощу з велосипедом ішов вздовж залізничної колії і не почув, що ззаду наближався потяг, який його зачіпив.
Коли я був ще малим і підлітком та і пізніше, мама багато нам розказували інформації, як з своєї родини Гасенків так і з родини Сивашів. Вони багато чого пам’ятали. Це приклад, що вони хоч і мали освіту 2 класи, але були розумною жінкою.
Де хто, з моїх товаришів, заздрив мені ,казали у тебе особлива мама не така як у нас, вона завжди до тебе відноситься добре.

Інколи мама говорили з нами (дітьми) про щось, що зачіпало їх минуле, батьків, рідню, пережите минуле. Раптом на якусь мить думки її кудись відходили, були не з нами, і мама ставали задумливою. На лиці з`являвся сум. Я запитував, мамо про що Ви думаєте.
Вони відповідали, та так то я про своє.
Той стан мами я зрозумів тільки тепер, коли сам прожив більшу частину життя. На життєвому шляху бачив багато і доброго і злого, як від чужих людей так і від рідних.
І ось тепер часто думки мене повертають в минуле, до самого дитинства, до того часу, який я вже розумів і пам’ятаю.
Особливий поштовх відбувся коли почали збір матеріалів для книжки родоводу. Я згадую рідних і близьких, все і всіх, кого вже немає з нами, добре і недобре. Що повязувало нас між собою.
Бо з життя викинути нічого не можливо.
Відліковую скільки років пройшло, як пішли вони в світ інший і намагаюся в ті дні помянути їх.
8.ХІІ.2008р.ми збиралися підти в Володимирський собор м.Києва, щоб пом`янути 30у річницю як нестало мами, але з Оліного села повідомили неприємну звістку, що в цей день помер її батько.
В собор пішов я сам.І хоч пройшло 30 років, але для мене, ніби, мами нестало вчора.
Я вважаю, що 70 років мама прожили мало і рано пішли від нас.