Розумні, чесні, порядні, роботящі, не п`яниці люди не могли хоч якось одягнути, нагодувати себе і своїх дітей.

Я не вмів працювати на комп’ютері, сканувати фото, відновлювати їх колір, вірно латати пошкодження, підписувати хто на них був.
Але це доповнення вирішив робити на комп’ютері.
Придбав комп’ютер. Почав роботу з найскладніших фотографій.
Тому ці фото були дуже довго перед моїми очима і постійно нагадували про те нелегке життя.
Я був не просто коректувальник, який виконував чуже замовлення, а безпосередній учасник того життя, того часу. З фото на мене дивилися мої рідні і близькі мені люди.
Коло подій, в пам`яті, того періоду, ввесь час розширювалося.
Я не хотів розширювати коло спогадів тих подій, а розум автоматично сам цілодобово згадував, все що ми всі пережили.
На очі постійно наверталися сльози.
Підійшов до етапу коректування фотографій 1941,1943,1948 років. Фото вицвілі і пошкоджені «рибками».
Вніс їх в комп’ютери дома і на роботі, щоб і під час чергування використовувати час для вивчення роботи на комп’ютері і відновлення фото. Я довго над ними працював, щоб придати їм близький до норми вигляд. Тому прискіпливо розглядав фото і вглядався в кожну деталь тих хто там був, їх одяг, взуття, їхнього стану.
Це були замучені, замордовані тією системою і владою люди. Люди, які ішли фотографуватися і лишити по собі пам'ять нащадкам. Звичайно вони одягли краще, що в них було на той час. Але з фото на мене дивилися, м’яко кажучи убого одягнуті мої рідні, друзі.
Босі підростки брат Микола Сиваш і сестра Валя Матяш, майже доросла сестра Надя Сиваш.
Я вже мовчу за себе. Хлопчик, якого одягли в платтячко, яке від когось лишилося в спадщину.
З фото дивилися замучені тим життям, бідністю сестри моєї мами.
Я цю роботу виконував з сльозами, бо в пам`яті ці події ще більше згадувалися і повніше розширювалися ніж я пишу. Особливо жалюгідно виглядала мамина старша сестра, моя тітка Доля Ганна. Вона лишилася з 9ма дітьми сама. Мама, як могли, постійно підтримували її і всю її сім`ю. Майже кожен день, які б самі стомлені не були, після колгоспної, а потім домашньої роботи, бігли, майже за 1 км., щоб провідати її. Кожен раз, під полою, хоч щось несли їм, як допомогу. Частіше все давали, ніби щоб не знав батько. Зрозуміло, що батько про це знав, дещо здогадувався. Можливо коли і говорив мамі, що в нас треба годувати свою сім`ю. Але я ніколи не чув, щоб на цій підставі були сварки між батьками.
Тому, мабуть, сини тітки Ганни і родичалися з моїми батьками і допомагали до останніх днів маминого, батькового і свого життя. Хлопці Долі підтримували добрі стосунки з нашими батьками, а ось їхня сестра Марія Хілько доклала зусилля щоб після смерті нашої мами, в наш дім прийшла чаклунка, яка додала негативи в стосунках нашої родини і їх сім`ях.
І якщо чаклунка отруїла нашого батька, як писав брат Микола в «Одісею», то всі негаразди, які прийшли в нашу родину, лишаться