Так як Шелест в Україні користувався великим авторитетом і підтримкою, то його відразу звільнили з партійної роботи в Україні не могли, а ніби, перевели на роботу в Москву, заступником голови уряду.
А через три місяці, з нової посади, відправили на «пенсію».
Хоч на багатьох інших посадах в тій державі сиділи старі діди за віком далеко поза пенсійним.
Подібно реагували і на керівників інших республік.
Коли я почав працювати над збором інформації дома, серед рідних, в архівах, я почав постійно відчувати тугу за всім тим, що так складно, бідно, голодно пройшло життя мого роду і моє.
При перегляді фото свого дитинства, шкільних років, юності я дивився на ту бідність, убогість батьків, рідних, друзів, знайомих.
Від спогадів про нелегке життя всіх, серце стискалося до болю.
Згадалося все. І той режим, його «турбота» про людей, дітей, податки, мізерна плата на трудодні, за каторжну роботу.
Одним словом все.

На рівні з бідністю, згадую порядність, скромність переважної більшості людей, дівчат, хлопців свого віку.
Все порівнюю з сьогоденням.
За миті часу, секунди, хвилини в пам`яті пролітали відрізки життя, які складалися іноді роками.
Як я казав вище, на це реагував ввесь організм.
Інколи я думав, щоб не було того болю, можливо не треба згадувати всього того, що пережив наш рід і я разом з ними.
Особливу тугу і душевну схвильованість викликало, коли я переглядав фотографії з 1941 по 1948 рік.
Яка то була біднота після 24 років існування і правління комуно-фашистського режиму.