Вважаю, що на міцність, в наших сім`ях, внесла негатив і чаклунка, нова дружина батька. Яка насміялася і над ним, відокремивши його від роду, і на кладовищі, і на тому світі.
Коли не стало мами, Микола, брат, зробив все щоб пересварити нас усіх між собою і з батьком і сам не їздив до батька.
Тому з рідні і не було кому організувати похорони нашого батька біля могил його батьків Петра Андрійовича, матері Федори Іванівни і дружини Ольги Петрівни.
Тракторист приїхав копати яму біля дружини Ольги Петрівни, але під надуманим приводом,що там неможна було викопати могилу для батька, чаклунка дала вказівку хоронити в протилежному боці кладовища далі від його родини.
З слів племінниць Тамари і Люди, тепер майже через 10 років після смерті батька, Микола хоче ініціювати, щоб повернути подвір`я і нашу хату, так як вона продана протизаконно, і перезахоронити батька рядом з нашим родом.
Кажуть дорога ложка до обіду.
Під особливим обстрілом, з різних боків, була моя сім`я.
Багато хто заздрив моїм успіхам на роботі і в житті.
І діяли, як в тому анекдоті, коли заздра людина побачила багато яблук. З`їсти всі не могла, забрати теж не могла, то, щоб нікому не дісталися, вирішила понадкушувати їх. По принципу сам не гам і другому не дам.
Мама, як віруюча людина, часто нам говорили, що на небі бог.
Почався період запуску штучних супутників землі, але мама не вірили, що таке відбувається. Одного разу ми всі були дома в селі. Почало вечоріти. Я побачив, що в небі летів супутник і показав його мамі.
Після цього випадку мама вже ніколи не відносилися з недовірою, що запускають штучні супутники землі і що полетіли в космос космонавти.
Мама часто згадували, що в їх дитинстві, в їх сім`ї часто читали книжку "Кайдашева сім`я" Нечуя Левицького. Книжка дуже повчальна в стосунках в родині і це культивувалося в їх родині.
Коли в радянські часи, по радіо, передавали окремі уривки з цієї повісті, мама відкладали роботу і уважно слухали родіопередачу.
Пригадую як мама так і батько раділи коли ми (діти і внуки) приїздили додому. Особливо мама. Вони не знаходили місця де нас посадити і чим нагодувати. Розпитували за все і розказували за все і всіх родичів і знайомих.
В 1971 році ми з дружиною надовго влітку залишили сина Михайла в моїх батьків. Мама і тато дуже раділи, що він у них і вкладали в нього всю душу. За літо дуже звикли до нього, а він до них.
Коли мама ішли доїти корову, то відразу брали кухлик, туди клали ложечку меду і мама відразу надоювали молока в кухлик і Михайлик біля мами відразу випивав його.
Восени я сам приїхав забирати його додому. Мама і тато дуже розхвилювалися і плакали, що я уже забираю його.
Просили ще лишити хоч не на довго. Але я не погодився.
Мама вирішили, що проведуть нас аж в аеропорт Запоріжжя.
Я купив собі квиток на рейс на Київ. І переконував маму, щоб уже їхали в місто щоб встигнути на поїзд до Поліг. Раптом почув оголошення авіарейсу на Пологи. Сказав мамі і купив їм квиток на цей рейс. З Михайликом посадили маму в літак АН-2, а самі лишилися чекати свій рейс.