Ярослав був князем Київської Русі приблизно з 1000-1054 році. За його вдале керування державою, пізніше додали слово мудрий і почали називати його Ярослав Мудрий.
Далі знову в розповіді того часу, коли була Київська Русь і не було ще московського князівства все прив`язується до російського. Якого? чукчі, нанайці, якути, буряти… чи до якого?
Пояснення немає. (Дивись мапи Київської Русі 282стор.)
Про Україну, українців майже немає згадки, коли всі наші предки українці з коріння спілкувалися українською мовою.
В книжці проходить думка, що Україна, Крим є похідними від Росії.
В період, який зачіпається в книжці, першою була Київська Русь так як порівняно недавно в 1982 році ми відзначали м.Києву 1500 років, а в 1947 році Москві відмічали тільки 800 річчя заснування поселення.
Можливо, з цієї причини в "Одісеї" і не надрукована моя нагорода на честь 1500 річчя Києва, яка підтверджує первинність України і вторинність Московського князівства.
В книжці немає бажання українців назвати українським народом.
Подібно було і в попередній книжці "Оглянісь" де автор теж намагався не говорити за Україну і українців.
Росія ще за часів царату, союзу і тепер користується тверезим розумом нашої нації, роботящими руками цього народу.
З України перетягували найкращі уми. Та і правителів союзу було багато вихідців з української землі.
Після розпаду Союзу на російській території лишилося дуже багато порядних українців. Там їх утримує те, що було житло і робота, а по переїзду в Україну, в той складний період, треба було тут починати майже з нуля.
Певна частина громадан Росії в паспортах записує себе за національністю росіянами. Але коли заглибитися в їх генетичне походження, то виходить що багато з них мають більшу частину українського походження, українське коріння, але своїм дітям вони цього не передають. Вважаю це невірно. Їхні покоління повинні знати правду свого походження, свого коріння.
Коли я бував в відрядженнях в Хабаровську,Сахаліні, Владивостоку, Камчатці, я працював там з багатьма місцевими у кого були українські прізвища. Але тоді я не приділяв цьому значення.
Тоді я думав, чому ті люди дуже добре і тепло відносилися до мене.
Намагалися допомогти мені в вирішенні питань, які були моїм завданням.
Я був в Камінь Риболові, Приморський край, в батьків Люби Сумцової. Вийшло, що вони Петріченки, українці, і зі мною говорили українською мовою. Батько, там працював секретарем райкому, коли там була війна Cоюзу з Китаєм за острів Недаманський.
Аж ось тільки тепер узнав, що на Камчатці проживає 40% українців, в Приморськім краї і Біробіджані, куди совети засилали мого батька,20%, що там є цілі села українців, багато із тих кого виселили туди совети в табори в різні часи.
Коли я повертався з відряджень з Владивостоку, то бачив як в аеропорту розлучалися українці, які жили там, з родичами з України. Вони плакали в літаках бо не знали чи побачаться ще колись в житті
Ще за царату указами забороняли українську мову. Продовжувалося це за Союзу, а зараз Росія намагається ще раз виставити себе вище ніж вона заслуговує.