Багато людей, як і я, залишили всі свої особисті справи і зранку до пізньої ночі були на Майдані Незалежності, або біля тих адміністративних будинків, які блокувалися.
Тепер цими процесами керувала команда Ющенка.
Подіями на Майдані і біля Маріїнського палацу я не керував, але міліція, чомусь, зверталася безпосередньо до мене, щоб я організував відхід людей від в`їзду в Маріїнський палац, щоб проїхали авто з Кучмою і інші.
Росія теж не дрімала. Там дуже не хотіли, щоб президентом України став Ющенко. Отруїти не вдалося. Була запущена процедура брехні на нього і керованої нестабільності для розчленування України.
Промосковські специ намагалися створити південно-східну республіку з східних областей України і Криму. Як скорочено називали ПІСУАР. На підтримку цього ПІСУАРу з піною з рота виступив в Харкові мер Кушнарьов. Говорив, що до Києва 400 кілометрів, а до Росії 40 кілометрів.
В Северодонецьку зібралося збіговисько з тих хто хотів розчленувати Україну, заховатися в тому ПІСУАРі і уникнути відповідальності за злочини, які нанесли Україні. Сюди прибув і мер Москви Лужков, уроженец Криму.
Це повинно було бути прообразом розчленування Грузії, Молдови, Азербайджану. Там виголошувалися заклики про приєднання до Росії.
Державні прокучмівські структури саботували роботу в державі. Продовжувала працювати Верховна Рада і Верховний Суд України.
Ці структури засудили дії фальсифікаторів, Верховний Суд визнав вибори 21.11.2004 року недійсними і призначив переголосування другого туру на 26.12.2004року.
Палац президента охороняли спецназівці. Перші три кільця українські спецназівці, як повідомляли ЗМІ, четверте російські.
Українські спецназівці пропустили людей з депутатами, на чолі з Юлією Тимошенко до президентського палацу, але в третьому кільці попередили, що росіянам дана команда, якщо буде рухатися біля 50 чоловік до палацу, то стріляти без попередження на враження.
Депутати людей відвели назад.
Під Київ, в Васильків прибули російські спецназівці.
Чергували гелікоптери, на випадок необхідності вивезти з України Кучму з сім`єю.
Люди з вулиць Києва не розходилися. Було холодно і сніжно.
Були тривожні моменти. Це відчувалося з виступів команди Ющенко, хоч прямо про це вони не говорили. Тільки наступного дня ми дізналися, що була команда з чотирьох напрямків рухати на Київ, на протестуючих, спецпідрозділи 11 тисяч автоматників із боєкомплектами.
Але середня ланка командирів відмовилася виконувати злочинний наказ, походу на власний народ і повернулися в казарми.
До 09.12.2004р., не дивлячись на мороз, сніг люди продовжували стояти на вулицях. З 24.11.2004р. іногородні вже жили в сотнях наметів встановлених на вулиці Хрещатику. Пізніше, частині людей, для розміщення, відкрили різні заклади Києва, де можна було зігрітися, обсушитися. Багатьох іногородніх на ніч забирали кияни, щоб люди могли відпочити. Ніхто ні в кого не вимагав документів.
Була обоюдна доброта і довіра з обох боків.
Кияни несли їжу хто що і скільки міг для іногородніх, бізнесмени везли машинами їжу, одяг, ліки. Несли гроші хто скільки міг. В будинку профспілок стояли великі урни і їх туди кидали всі. Ніхто не запитував і не записував хто є хто і скільки грошей даєш.