Залишила на призволяще все населення України.
Молодих хлопців і дівчат 2,5 мільйони німці вивезли на роботи в Німеччину. Серед них була і моя сестра Марія.
Через декілька років, з боями Червона Армія поверталася на Україну знову. Тепер всіх кого вона тоді лишила на призволяще і підлітків, які підросли, тепер хапали, звинувачували, що вони ухилялися від захисту Союзу і без зброї, попереду Червоної Армії кидали проти озброєної німецької армії.
Це розповідав нам наш батько, як свідок. Він казав,що коли дійшли до України, то їм стало легше. Бо спеціальні загони хапали підростків і хто втік з німецького полону і кидали їх на німців попереду війська.
Тим хто просив дати їм зброю говорили, зброю добудете в бою у німців. Це був черговий геноцид тим людям, яких кинули в 1941 році.
Зрозуміло, що з тих хлопців лишилися в живих одиниці і ті покалічені.
Бо їм говорили, змийте "свою провину", що жили на окупованій території, кров`ю, тобто їх повинно було свідомо скалічити.
Восени 2005 року під м.Токмаком, Запорізької області, ЗМІ повідомили, що знайшли залишки біля 12 тисяч тих нещасних, і ще трагічніше, що то були жінки.
А ось 7.05.2009 повідомили, що під Молочанськом Запорізької обл.знайшли ще 450 жіночих залишків.
Та держава сама свідомо провокувала проти себе, численне збільшення загонів Української Повстанської Армії, які за тероризм і варварські дії держави чинили опір до 1955 року.
Кінчилася війна. Тепер відбудовували те , що зруйновано війною і те, що підірвали самі відступаючі більшовики під девізом, щоб не дісталося ворогові. Ніби вони не збиралися повертатися назад. Діяли за принципом сам не гам і другому не дам.
Підірвані церкви ні в селі Басань ні в селі Тарасівка так і залишилися не відбудованими. А підірваний залізобетонний елеватор в м.Пологах мабуть іще і тепер стоїть, як Пізанська башта. І впасти не впав і використати не можна.
В Німеччині, певний час, сестра Марія працювала служницею в німецькій сім`ї чоловік якої працював в СС. Хлопці, земляки з села, працювали на шахтах. Там був і двоюрідний брат Доля Іван Митрофанович.
Їм дозволялося переписуватися. Іван писав Марії, що дуже тяжко працюють, а годують їх дуже погано і вони вже обезсилені і невідомо скільки ще проживуть. Господарі Марії доручали їй і покупку продуктів для сім`ї. Продукти і для німців продавали по карточках. Вона окремі карточки приховувала і пересилала хлопцям.
Сестра десь чула, що радянська армія вже рухається на захід і в листах писала хлопцям, що незабаром їм засвітить сонечко.
На роботі господар проводив допити і до кінця дня звірів.
Коли повертався додому в такому стані, то діставалося всім.
Щоб зняти стрес він трощив посуд, меблі і діставалося Марії. Господарка добре відносилася до Марії і коли бачила, що чоловік повертався до дому то гукала Марія, Марія ховайся. Всі ховалися на період доки він трохи заспокоїться.
Одного листа Марії перехопили німці і її кинули в концтабір. Вона там декілька днів була в камері де стояла по коліна в воді. Господарка намагалася визволити Марію. Через три місяці сестру випустили. Тепер її відправили працювати при столові якого то підприємства. Закінчувалася війна і ту зону де була сестра звільнили американські війська.