Про те, що згадується в "Одісеї", що немає списків розкулачених і репресованих радянською системою.
Документи, вірніше списки розкулачених, могли або забрати в російські архіви або знищити в останні часи. Бо боялися, що архіви відкрилися і багатьох із тих хто був причетний до тієї "роботи" могли засвітити,
Коли я працював і в архіві "Вищих органів влади", я просив дати мені списки членів уряду Центральної Ради всіх рівнів, бо з повідомлень мами дід Петро Гасенко був членом цього уряду.
Спочатку пообіцяли знайти, а потім сказали, що такі списки відсутні.
Тому,на цей час, я і не зміг до кінця з`ясувати участь Петра Оксентійовича Гасенко, як депутата чи члена уряду Центральної Ради. Я ще раз повернувся в цей архів в січні 2009 року, але так нічого потрібного і не знайшов.
Тоді ж там я бачив і матеріали репресій і розкулачення селян безпосередньо в наших районах, Бердянського повіту.
Зберігаються в архіві різні рішення в районах Запорізької області.
В них ідуть зведені переліки скільки яких селян куди відправлено. Скільки вислано з України. Вказувалися цифри кількості людей, яким заборонялося повернення в Україну.
Але персональних списків, переліку прізвищ я не знаходив.
Це підтверджує те, що в ті часи з за кордону не всі критикували радянську Росію за репресії. Бо інформація була закрита і заборонявся вї`зд іноземцям в ту державу.
До стор.332. Чув я і про дядька Івана Федоровича Сиваша, в розмовах від тітки Химки з моїми батьками. Це рідний брат Григорія Федоровича Сиваша і тітки Химки. Говорили про те що він був в поліції, після цього воював в рядах Радянської армії, був тяжко поранений, і що десь пропав, а згодом об`явився в Молдові, і про те що його розшукували нагороди, якими нагородили під час війни. Потім що ніби, його посадили до в'язниці.
Але так детально прочитав тільки тепер в книжці.
Це навіяло на спогади мого дитинства.
Про постійні розмови моїх батьків з Дяченками. В таких випадках, щоб я того не слухав і десь, де непотрібно, випадково не сказав, мама відправляли мене, іди погуляй, або іди зроби те то.
Тепер зрозумів багато того, що тоді чув уривками, але не розумів.
Вони говорили про все, як самі розуміли. Про дядю Гришу, його роботу. Як казали, з куркульськими замашками в господарстві.
Про життя і переїзди Віті.
Про, як називали, Проню, здається, тоді він жив в Ростовській області. Як то в тих краях був брат Микола і намагався знайти його.
Здається знайшов його.
Про тітку Параску на Кубані і багатьох, багатьох інших. Навіть про когось, що далеко в повоєнні роки дав сигнал з США, що ще живий.
Я нічого не записував в своєму житті і от тільки тепер в пам`яті виринають окремі моменти спогадів тих часів.
Я думаю, як багато ми втратили розповідей, матеріалів, достовірних фактів з нашого родоводу.
Наші батьки були ніби мало освічені люди, а говорили за все, де, коли, куди їздили наші предки.
Звідки з`явився наш рід в Тарасівці. Звідки походить наше прізвище.
Говорили просто і з знанням інформації, про те, над чим ми всі з вищою освітою, не можемо тепер докопатися у всіх архівах.