Був один прикрий, якщо не близький до трагічного випадок.
Батьки завжди допомагали сім`ї Марії Іванівній Обіход, доглядали дітей, вирощували для них свиней, якщо щось треба було будувати в них, батько їхав до них.
Ми їхали з батьком велосипедом з села Роботіно від Марії Іванівни, де вона працювала вчителькою. Були вже за 1-1.5 км від дому.
З гори батько сильно розігнав велосипед, щоб не вставати і виїхати на підвищення. Внизу на перегині дороги вилка переднього колеса відламалася і ми з батьком трохи не загинули.
Я прийшов до свідомості тільки коли возом привезли додому і вже везли мене з дому в лікарню.

Батько привіз з війни фінку і старовинний пістолет (наган).
Фінку батько загубив на весіллі у Сави Даниловича Дяченко, а де дів пістолет невідомо. Можливо і тепер десь захований в будинку де жили батьки і ми.
Спочатку батько пістолет не ховав. Коли в сільському клубі (під клуб використовували хату мого діда Петра Гасенко, якого висилили з дружиною після 1917 року). сільські "артисти" ставили якусь виставу, пов'язану з війною, то брали в батька цей пістолет, щоб демонструвати справжню зброю. Періодично, дома батько ставив капсуль і без набоїв стріляв в плитку. Але потім десь заховав так, що ми його не бачили.
А пізніше з сином Миколою написали в КГБ кляузу, що ніби то цей пістолет знаходиться в мене і я хочу з ним приїхати до батька з погрозами.
До стор.326. .В 1972 році Сиваш Віктор Григорович з рідними приїхали провідати сестру Григорія Федоровича, Химку Федорівну в с.Басань і моїх батьків.
Він приїхав в с. Тарасівку до моїх батьків з батьком, дружиною Ніною і тестем. В той час дома був і я. Я фотографував їх , але фото вийшли не якісні і фото залишилися тільки в моєму альбомі, як пам'ять і згадка про подію. Коли збирали матеріали для книжки, деякі з них я вислав, але в книжку вони не ввійшли.
До стор.327. .Петро Оксентійович Гасенко (Петр Аксентийович) це наш дід по мамі Ользі Петрівні (Гасенко) Сиваш.
Діда я не пам'ятаю. Вони з бабою померли в голодомор 1932 і 1933року
Мама багато доброго розповідали про нього і бабушку Лукерю, Розказували що спочатку дід працював конюхом, але навчився і став бухгалтером банку в с.Петропавлівка (Тарасівка).
Тепер як інтелігент, намагався в цьому дусі виховувати і дітей в любові до України, мови, дав дітям початкову освіту.
Багато говорили мама вибірково, виходячи з того часу і враховуючи ту репресивну політику тієї держави. Багато говорили коли я ще був малим. Переважну більшість з того я забув. Коли почали про все згадувати, дещо я згадав теж, але короткими епізодами. В тому числі і про Сальські степи.
Поховані дід Петро і бабушка Лукер`я на кладовищі в селі Решетилівка (Тарасівка), що знаходиться недалеко від хати, якої вже немає, моєї тітки Ганни Долі (Гасенко)
Недалеко від неї, останні роки свого життя, вони жили в убогій хаті.
Але і там дошкуляли їм комсомольці. Взимку залазили на дах і закривали димову трубу, щоб димом дід з бабою в хаті потруїлися.