Це вболівання і відстоювання інтересів кожного народу за свою державу. Націоналісти-це патріоти своїх країн і народів.
В радянській державі цьому слову приклеїли негативний ярлик.
В бувшій державі, якщо людина, патріот своєї республіки і відстоювала національні інтереси свого народу, а не російські, які вважалися інтернаціональними інтересами, рахували за злочин.
Цих людей влада переслідувала, судила і відправляла для розбудови сибірської глухомані.
В усьому світі люди турбуються і відстоюють національні інтереси своєї країни і це дуже добре.
Тільки в бувшому Союзі всім вдовбували в голову, що це негативно. Особливо це звинувачення лунало українцям.
Приклад: При штурмі Рейхстагу в 1945 році було створено 9 груп з червоними прапорами для підняття над німецьким Рейхстагом. Всім  групам повідомили, що тих хто першими підніме прапор над Рейхстагом будуть нагороджені золотою зіркою Героя Радянського Союзу.
Першими прапор перемоги підняла група з прапором під №7. Цю групу очолював українець старший лейтенант Олексій Берест, в неї входили росіянин ст. сержант Єгоров і грузин сержант Кантарія. Коли список з цих трьох осіб, на присвоєння Героя, подали на підпис маршалу Жукову, то він з списку викреслив Олексія Береста і залишив росіянина і грузина. Тому нам всім післявоєнні роки радянська пропаганда вдовбувала в голови, що прапор перемоги підняли тільки Єгоров і Кантарія.
Але справедливість відновилася тільки напередодні 14ї річниці Незалежності України в 2005 році, коли Олексію Бересту за ту подію і мужність було присвоєно звання Героя України.

У складі бувшого Союзу, згідно конституції, були союзні республіки, автономні республіки, області, яким надавався статус національних.
Виходить, що керівники тієї держави не давали собі чітку відповідь, коли союзну державу, ніби, будували за національними ознаками, з правом добровільного виходу з Союзу, національного утворення.
Одночасно шельмували тих хто намагався відстоювати свої національні інтереси окрім російських.
В любій країні світу, взяти хоч би США, де проживають майже всі національності земної кулі, особи кожної національності гуртують свої національні громади. Спілкуються національною мовою, вчать дітей в недільних національних школах, підтримують зв’язки з земляками з материнської держави, зберігають національні традиції, обряди і т. д. Ніхто їх не шельмує, за зв’язки з материнськими країнами, за підтримку своїх національних традицій, мови. Навпаки, держави захищають їхні інтереси. Тому хоч українці в США, Канаді живуть понад 100 років, а їхні діти, внуки досконально володіють українською мовою і англійською.
Тепер, коли з Західних країн громадяни можуть вільно приїхати в Україну, ми бачимо і часто по мові не можна визначити, що вони з іноземної країни, поки не скажуть самі, що вони не громадяни України.
Що давно їхні батьки переїхали в еміграцію. Особливо це відбувалося під час перевороту 1917 року і під час другої світової війни.
Так не скажеш про тих хто з України попав жити в Росію.
Там уже перше покоління намагається не володіти рідною мовою, а про їхніх дітей вже немає чого говорити,вони українською не володіють.