А чи не докопався хто перед розподілом на роботу до коріння Сивашів і чи не було то заслання вільнодумного, перспективного українця, замість батька, якого той режим не зміг зловити і заслати корчувати сибірські ліси, ближче до мого батька, який вже там пиляв ліс.

До стор.550. Читав попередню книжку автора «Оглянись». В ній згадується дуже багато українських прізвищ розкиданих по всіх закоулках Росії. І як би вони не писалися хто вони в той час були, то всі українці. І міністр І.П.Казанец теж наш.
Так і прізвище наше розкидане по всьому світу, але приходимо висновку, що переважна більшість їх, якщо не всі, колись пішли з одного кореня.
В наше прізвище влилися люди інших націй, але всі ми родичі.
Хоч і не маємо на сьогодні підтверджуючих документальних доказів родства, але це треба визнавати.
З останнього листа Віті виходить, що ми рядом з тим, що запорізький козак Кирило Сиваш, якого я розшукав в архівних документах, це безпосередній наш предок періоду 1727-1765 років і до з`ясування цього один крок. І він буде зроблений.
До стор. 557. Як м’яко і коректно написано про Єкатеринбург 1985 року.
Зовсім не так як про українців і Україну, як малоросію. Хоч ми, в тому числі і автор, заслуговуємо більшої поваги ніж Єкатеринбург.

Зверну увагу на таку неточність в книжці.
Леся Українка, відома всьому світу, як велика українська письменниця.
Вона прожила складне і тяжке життя, будучи тяжко хворою жінкою.
Українка це її письменницький псевдонім. Справжнє її прізвище Косач.
Ця родина була велика і відома в Україні своїми постатями.
Як би її батьки були б не українцями, то про це писали б всі, ще в радянські часи.
В «Одісеї» помилково згадується, що Михайло Драгоманов великий російський вчений. Що великий то це так, але український, а не російський.
Михайло Драгоманов це рідний дядько Лесі (Косач) Українки по матері Олені Драгомановій-Косач (письменницький псевдонім якої Пчілка).
Народився він на Полтавщині. То ж він українець, а не росіянин.
Його ім`я носить педагогічний університет в м. Києві.
З російської імперії він змушений був тікати спочатку в Швейцарію, потім переїхав в Болгарію. І довго проживав в Болгарії, де і помер.

Все що попадало з України, та мабуть і не тільки, в Росію царську, а пізніше і при бувшому Союзі, під любими випадками покази, виставки, реставрація, не говорячи про прямі захоплення, часто там залишалися на завжди.
Все там переховували під різними приводами. Картини, скарби з козацьких часів, майно з розритих українських курганів, цінності з музеїв, в тому числі і музею Ханенків з Києва і багато, багато цінностей.
З часом деякі цінності з`являлися в різних музеях Росії, Ермітажі, Третьяковці. Все привласнювали і видавали вже як власні речі.

До стор. 567. Націоналізм-це добра риса народу любої країни світу.