Який то мешканець Московської області В,П, договорився до того, що біблія майже проросійська.
Якийсь О.Гусев говоре про якусь велику Русь 35-40 тисяч років тому. Коли на науковій основі, офіційно, в радянські часи, Москві в 1947 році відзначали 800 років заснування поселення. На початку ХІІІст. на карті Київської Русі існувало Ростово-Суздальське княжіння і на цій території ніякого московське князівство не було. Тому ні про які великі русі і мови не могло бути.
В радянські часи працювали цілі історичні інститути і на науковій основі з натягом підтвердили вік Москви 800 років.
Якби були підстави обійти вік Києва 1500 років, то вік Москві збільшили б і до 35 тисяч років.
Була Київська Русь і то не 35-40 тисяч років тому, а набагато пізніше.
Бо за наказом ЦК КПРС, щоб зменшити різницю з Москвою, в 1982 році відмітили 1500 років. В дійсності є багато історичних доказів, що Києву років на 300 більше. Зараз з цими даними працюють українські вчені.
Життя на землі зародилося мільйони років тому.
Формування етносів (націй) населення землі вчені прирівнюють приблизно 2-5 тисяч років. Тому, як сказали б православні чи інші конфесії, той В,П, богохульствує над біблією.
До такого абсурду до якого доходять сьогоднішні автори в Росії не додумалися навіть радянські атеїсти. Тоді, навіть, під неправду намагалися підвести науковість. Як хочеться підім’яти ввесь світ, що перша була Росія, російське, а потім всі решта.
Культура і життя зароджувалися на теплому екваторі і поступово рухалося на північ, а не навпаки. Без домівки і сьогодні проживають в теплій Індії. Сплять на вулиці на підстилках з картону.

До стор.249. Села Басань і Тарасівка розділяє річка Мала Токмачка. Влітку це не широка і не глибока, за виключенням, річка. Восени вона ширшає, взимку, коли замерзає вода, розливається на всю ширину лук, це метрів 250- 400 льоду. В післявоєнні часи тут завжди було багато дітвори. Каталися на ногах (на взутті), на санках, на видовбаних крижинах, на нартах (це дерев`яна колодка по розміру взуття, по середині якої натягували дріт, через дерево робили два отвори. Через них пропускали мотузки і ними прив’язували колодку до взуття).
В післявоєнні 1945 роки в вихідні і святкові дні на лід сходилося майже по пів села з обох сторін і дорослі і малі. Часто ці гуляння переростали на справжні війни між двома селами.
Причини були самі різні. Хтось когось побив, забрали нарти, а коли з`явилися справжні ковзани, то це була рідкість. Хлопці з іншого села відрізали мотузки і забирали ковзани. Тоді ішли дорослі хлопці встановлювати справедливість і бійка розросталася. В наступ одного села на інше ішли з киданням каміння, палиць, стрільбою з самопалів. Самопал це трубка діаметром до 10 мм, з розплесканим одним кінцем і пропиляним маленьким отвором недалеко від заклепаного краю. Прикріплювали її до дерев`яної ручки. Трубку набивали порохом, якого після війни було досить, або сірку з сірників і закривали згорнутим папером (пижом). Або ще і дробом. То тарасівці наступали,
а басанці тікали в своє село.
Якщо басанцям підходила підмога тоді тарасівці тікали в своє село.