13.02.1970 року народився син Михайло,
а 23.02.1973 року- син Володимир.
На роботі і скрізь ми говорили  російською мовою, а дома в сім`ї і з рідними ми завжди говорили тільки українською мовою. Дітей теж навчали українській мові. З усіма хто говорив українською мовою хлопці спілкувалися українською хоч в школі навчилися і російській.
Після початку роботи на заводі, мене як молодого спеціаліста обирали  в різні громадські організації. Дружинник, агітатор, голова ради молодих спеціалістів заводу, головою житлової комісії заводу, головою групи народного контролю і інше.
Погодившись бути головою житлової комісії, я не прагнув когось обійти і одержати квартиру позачергово, але і мене тепер ніхто не міг обійти. Але голова профкому поставив питання щоб я вступив в комуністичну партію, сказав як я безпартійний буду давати повідомлення на парткомі по житлових питаннях заводу.
В мене стало питання, не погодитися і мене замінять, як голову комісії, тоді одержання житла, для сім`ї, буде не контрольоване і навіть більше, будуть свідомо затягувати його. Я погодився вступити.
В 1974 році, як молодий спеціаліст, одержав 4-х кімнатну квартиру.
В 1975 році, через завод, купив автомобіль ВАЗ-2101, який служить мені до цього часу.
В союзні часи всіх комуністів примушували підписувати партійні видання центральну газету «Правда», одну із республіканських газет і міську партійну газету «Прапор комунізму». Це був мінімальний набір, але їх зібралося стільки, що ще і сьогодні я ними розпалюю в плитці.
По роботі я був пов'язаний з військово-промисловим комплексом (ВПК). Завод, крім риболовних траулерів, будував і морські протичовнові кораблі. Часто я їздив в короткотермінові відрядження по всьому Союзу. В основному спілкувався з військовими. Їздив від заходу до Далекого Сходу (Хабаровськ, Владивосток, Камчатка, Сахалін і так далі).
26 квітня 1986 року киян і ввесь світ стурбувала аварія на Чорнобильській АЕС. Але брехлива радянська влада брехнею намагалася заспокоїти своїх громадян і світову громадськість.
І як би вітер погнав би радіоактивні хмари на північ Союзу, а не на Європу, то ми всі б вимирали і не знали від чого.
Намагалися доказати, що від ядерної аварії, в реакторі було більше 200 тон ядерного палива, великої шкоди немає.
В Києві 01.05.86 року провели парад і демонстрацію, 06.05 86р. проводили так звану світову велогонку і інші заходи.
В місті була паніка. Ті хто сидів при владі в Києві, повідправляли своїх дітей, дружин, батьків куди завгодно, подалі від Києва, Чорнобиля.
Шило в мішку не втаїш і ця інформація просочилася і люди почали теж відправляти своїх дітей, рідних куди могли. Квитки на поїзди і інший транспорт дістати було неможливо. На вокзалах була маса людей. Ситуацією скористалися спекулянти на перепродажі квитків.
Групою народного контролю завжди в відділі розглядалися якісь порушення. Частіше порушення були незначні.
В 1986 році група підняла питання порушення головним конструктором заводу. Так як я був його підлеглим, то він почав на мене тиснути.
Але так як я не з лякливих, то став звертатися в інші інстанції заводу. Це спочатку переросло в протистояння на заводі. Потім вийшло за межі