В 2007р. в м.Запоріжжі вона запитала Олю Калініну, як вам живеться з дядіним зажимистим характером.
Оля відразу відповіла їй. Він мене не обіжає, ніколи від нього не чую нецензурних виразів і з моїм сином Ванею у них добрі стосунки.
Тамара замовкла. Але пізніше Оля мені сказала: «Я даремно поспішила з відповіддю. Треба було розпитати, що вона мала на увазі коли так говорила. Потім я зрозуміла що вона хотіла мене налаштувати на недовіру до тебе і вбити клин в наші стосунки.»
Але незважаючи на це її дочка Ганна більше двох років жила в нас.
Оля запитала свою квартиранку Альону, де Ганна займає одну кімнату, чи вносить якусь долю в плату за квартиру Ганна. Альона відповіла
«Ні, я сама плачу, вона ж родичка Івана Івановича». Але ця родина не оцінила, що для їхньої дочки надали в Києві безкоштовно житло.
Пізніше, коли Ганна пішла від нас, Альона сказала Олі, що Ганна за всі роки проживання ні разу не помила ванну після себе. Вони і нас з Олею обдурили як і інших. В серпні 2009 року в Київ до дочки Ганни приїхала Тамара. Я сказав Ганні, що сьогодні в Олі ювілейний день народження. Я не мав на увазі щоб Олі дарували подарунки, я вважав, що вдячні люди просто поздоровлять її. Але вони засопіли і зникли і не поздоровили ні Олю ні мене. Мій день народження був декілька дні перед цим.
Це типово для українців, коли їм робиш добро, то вони обов’язково за добро відплачують негативом.
Це як в анекдоті. Питають єврея, що ти побажав би сусіду єврею. Той відповів, щоб він був здоровий, щоб у нього були гроші, щоб мав автомобіль. Ті хто питали з першим погодилися, з другим здивувалися, а за трете питають, а що ти матимеш з того що у сусіда буде автомобіль. Той відповів, він буде їхати може і мене коли підвезе.
Коли запитали українця щоб він побажав сусіду, він відповів, щоб в нього корова здохла і хата згоріла.
Необхідно поважати родичів, які допомагають в життєвих ситуаціях.
В Києві проживають і Тамарині родичі по батьковій лінії. Вони відмовили в допомозі Тамарі, хоч і до них зверталися з проханням. Але про них не запитують, як там живеться з їх характером.
Наш народ не навчений платити добром на добро і сусіду навіть тоді коли той йому нічого поганого не зробив.
Після закінчення навчання в технікумі по направленню Тамару послали на роботу в Тюменську область.
Через три роки вона повернулася в Україну. Живе в місті Мелітополі. Працює інженером в дистанції зв’язку станції Мелітополь, Придніпровської залізниці
В 1982 році вийшла заміж.
Чоловік Остапенко Віктор Сергійович !959 року народження, приватний підприємець.
Має доньку Остапенко Ганну Вікторівну 16.12.1985 року народження, яка в 2003 році закінчила 11 класів в м. Мелітополі. В 2003 році поступила в Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій і закінчила його в 2007 році.