договорився, що сказав, що в Києві живуть дурні. Але я не зрозумів кого він мав на увазі таких як я, чи своїх родичів, яких в Києві багато, чи інших осіб.
Хочу пояснити, що в усіх столицях світу намагаються зібрати кращих громадян своїх країн. Ці люди, як правило, задають тон всій державі в відстоюванні своїх прав і порядку в державі. Українська столиця не є виключенням. В Київ намагаються зібрати кращих громадян. Так було і за Союзу і тепер. Як приклад: мене послали на роботу в Київ бо в мене був дуже високий середній бал при навчанні в інституті.

Я пригадав як раніше відбувалися проводи на гробках. Люди приносили на гробки продукти хто що міг, м'ясо купляли (виписували) в колгоспі. Жінки всю їжу готували на гробках борщ, друге і інше. На гробки приходив священик, з молитвою обходив цвинтар, а після цього люди починали поминати померлих тією їжею яку приготували і яку принесли з дому. Раніше на вільному місці стелили рядна і там сідали і влаштовували трапезу. Пізніше для цього на цвинтарі з дошок зробили довгі столи. Тепер кожен з родичами збиралися біля могил родичів.
Марія Лінченко раніше працювала в столових, кафе. І вона пригадала як моя мама привели її на гробки з проханням щоб вона там допомагала готувати їжу. Коли починалася трапеза ці куховарки розносили миски з їжею тим хто вже сидів за столами. Мама  підказували Марії кому з найстаріших людей першому подати приготовлену їжу. Це був дід Хома Кривоніг. І коли люди хвалили смачно приготовану їжу, то мама казали, що це готувала моя невістка.
Майже сусідка батьків Доля Аня була в добрих стосунках з моїми батьками за їх життя. Живе вона в хаті Сиваша Максима(баби Векли)
Довгі роки вона поправляла могилку мами. Про це завжди мені говорила сестра Марія Іванівна Обіход і намагалася їй за це віддячити.
Тому вона радо зустріла мене.
Після смерті мами вона продовжувала підтримувати добрі зв’язки з батьком і розповіла мені, що хоч батько і не спілкувався зі мною, але в нього була папка з документами і фото і він часто її розкривав і переглядав фото.
Тепер я згадав, що коли, після смерті батька, в 1996 році я приїхав в село і зайшов на подвір`я. Обійшов все подвір`я і кругом хати. Раптом вийшла баба відьма, яка жила з ним, почала говорити мені, розпливчато, як то невпевнено, за якусь папку.
Але я її тоді не взяв.
Тепер я зрозумів остаточно, що то була батькова папка з усіма родинними документами і можливо з якимись невідправленими листами, чи зверненнями і до мене. Але потім вона ту папку спалила.

Дуже багато фотографій, які є тут в усіх частинах (файлах) зробив я Сиваш Іван Іванович.
14 і 15.04 2007 року, на проводи, фотографував я на різних цвинтарях пам’ятники своїх рідних, переважно цифровим фотоапаратом.
При обробці фотографій з звичайного фотоапарата недоліки плівки виправляють, а з цифрового я переніс в комп’ютер з усіма тонкощами які він зафіксував. Я звернув увагу, що всі пам’ятники були без недоліків, а ось тільки на пам’ятнику батька, Сиваша Івана Петровича, були якісь плями. Характерно,що їх було по кількості