Українці західних областей з радістю вітали радянські війська за возз`єднання з основною частиною України.
Та радість та була недовго. Відразу, людей тих областей, почали заганяти в колгоспні стійла, відбирати майно.
Люди змінили радість на незадоволення. Чекістам і нкведистам різних мастей була «робота» в Західній Україні. Результатом їх «роботи» до 1941 року було розстріляно 40 тисяч на місці, 1 мільйон населення, як дармову робочу силу, вивезли в Сибірські простори на лісоповали і інші роботи.
Більша частина тих людей знайшла там собі вічні домовини. А з повідомлення СБУ, до 1953 року розстріляли 155 тисяч.
Хто лишився в Західній Україні, зрозуміло, з`єдналися з загонами УПА і тепер боролися за Незалежну Україну.

З 22 червня 1941 року Червона Армія, керована ленінською партією більшовиків драпала від німецьких військ аж до Волги.
Залишила на призволяще все населення України.
Молодих хлопців і дівчат 2,5 мільйони німці вивезли на роботи в Німеччину. Серед них була і моя сестра Марія.
Через декілька років, з боями Червона Армія поверталася на Україну знову. Тепер всіх кого вона тоді лишила на призволяще і підлітків, які підросли, тепер хапали, звинувачували, що вони ухилялися від захисту Союзу і без зброї, попереду Червоної Армії кидали проти озброєної німецької армії.
Це розповідав нам наш батько, як свідок. Він казав,що коли дійшли до України, то їм стало легше. Бо спеціальні загони хапали підростків і хто втік з німецького полону і кидали їх на німців попереду війська.
Тим хто просив дати їм зброю говорили, зброю добудете в бою у німців. Це був черговий геноцид тим людям, яких кинули в 1941 році.
Зрозуміло, що з тих хлопців лишилися в живих одиниці і ті покалічені.
Бо їм говорили, змийте «свою провину», що жили на окупованій території, кров`ю, тобто їх повинно було свідомо скалічити.
Восени 2005 року під м.Токмаком, Запорізької області, ЗМІ повідомили, що знайшли залишки біля 12 тисяч тих нещасних, і ще трагічніше, що то були жінки.
А ось 7.05.2009 повідомили, що під Молочанськом Запорізької обл.знайшли ще 450 жіночих залишків.
Та держава сама свідомо провокувала проти себе, численне збільшення загонів Української Повстанської Армії, які за тероризм і варварські дії держави чинили опір до 1955 року.

Кінчилася війна. Тепер відбудовували те , що зруйновано війною і те, що підірвали самі відступаючі більшовики під девізом, щоб не дісталося ворогові. Ніби вони не збиралися повертатися назад.
Діяли за принципом сам не гам і другому не дам.
Підірвані церкви ні в селі Басань ні в селі Тарасівка так і залишилися не відбудованими. А підірваний залізобетонний елеватор в м.Пологах мабуть іще і тепер стоїть, як Пізанська башта. І впасти не впав і використати не можна.

В Німеччині, певний час, сестра Марія працювала служницею в німецькій сім`ї чоловік якої працював в СС. Хлопці, земляки з села,