Батько запропонував поїхати на пошту і зняти з ощадкнижки для мене 2000 рублів. Я відмовився. Сказав, тату не спішіть, як захочете, то дасте в любий час.
Мені батьки говорили, що зробили заповіт грошей на мене і інший на мого сина Михайла.
Чи був на кого ще з родини, я не допитувався і не знав.
В житті я користуюся правилом "чужі гроші не лічи", "не допитуйся про те про що тобі не бажають розповідати".
Мама всіх нас морально готували до своєї смерті, ще коли почували себе здоровою. До смерті готували собі одяг і релігійні атрибути на цей випадок. Говорили моїй сестрі Марії, якщо помру, то щоб одягли в те то, лежить все там то.
Але для мене втрата мами була дуже болючою.
Після похорону я більше місяця лежав в лікарні.
Ще коли були живі мама, вони інколи заводили розмову, що життя не вічне. Я починав хвилюватися і не хотів слухати про кінець життя батьків.
Але вони ніби самі до себе говорили далі, що якщо хтось з нас лишиться один, то треба думати де жити йому.
Якщо б лишилися мама, то іншого рішення ніж поїхати жити до мене не було. Але вони, мабуть, передчували, що лишиться батько. Говорили, що до Миколи батько не поїде.
З Миколиним характером батько не вживе. Там вічні переділи грошей і переховування їх від дружини і дочки і постійні сварки Миколи з дружиною. То він її ревнував, то якісь незрозумілі приводи вигадував.
Вибір і надія була на мене. Я запропонував батькові переїхати жити в Київ до мене. Він приїхав до мене.Пізніше після його розмови, з тоді ще моєю дружиною, яка поставила умови, все в селі продати і гроші віддати їй. Батько нічого мені не сказав, відмовився жити в мене і поїхав в село. Згодом про ту розмову написав мені в листі.
Поки батьки живі і ми можемо з ними спілкуватися, то ми думаємо що так буде тривати вічно. Але проходить час і рідних стає менше. Ідуть в інший світ батьки, рідні. Ти лишаєшся найстаршим в родині і тобі вже немає з ким з батьків поділитися радістю і горем.
Ти замислюєшся, що і твій час добігає кінця. І тоді живі задають собі питання чому ми недостатньо приділяли часу і уваги для спілкування з батьками, між собою, але тепер уже змінити нічого неможна.
Я продовжував періодично приїздити до батька.
Під час однієї такої поїздки без ні якого задуму і хитрощів, я сказав Миколі і Марії про заповіт батьків на мене грошей.
Микола відразу запитав мене "а ти поділишся зі мною". Я тоді відповів йому, ще живий батько і їх потім треба буде ще одержати.
Після цієї розмови кожен з них пішов своїм шляхом.
Марія, замість допомоги, почала позичати в самотнього батька-пенсіонера гроші на купівлю собі хати в Бердянську, якої ніколи так там, ніби, і не купила.
Під розписку батько дав їй 1700 рублів. Пізніше, я цю розписку бачив у батька, а після смерті Миколи знайшов в його паперах.
Марія говорила мені, що позичені гроші,ніби, повернула батькові, а як воно було насправді, я не з`ясовував у батька. Хоч тепер маю сумнів.
Микола пішов іншим шляхом. Хоч там були і невеликі гроші, почав робити все щоб усунути мене з дороги до заповіту фізично, шляхом переселення мене в в'язницю.