Мама завжди говорили будьте тихо, нехай батько відпочине.
Мама виховували завжди, щоб ми були чесними, не брехливими, забороняли брати чужі речі, чи то когось з людей чи колгоспне.
Батько говорив по іншому, людського нічого не беріть, а в колгоспі можна, бо то наше майно і наша праця.
В селі всі люди знають всіх односельців і всі вітаються один з одним. Нас, дітей, теж привчали щоб ми віталися з усіми мешканцями села. Діти повинні першими вітатися з дорослими.
Мама часто розказували, як під час відступу військ і цивільних людей в 1941 році Надя носила відрами груші в м.Пологи до поїзда за 15км.
Надя підхоплювала мамину розповідь і із посмішкою розказувала, як ті груші в неї розкуповували ті хто евакуювався на схід. Давали їй гроші, а поїзд уже рушає. Вони забирали груші і вже без здачі спішили до поїзда. Надя це зрозуміла і ще повільніше шукала здачі. Ті махали рукою і бігли до вагону, який починав повільно рухатися.
Мабуть та торгівля навчила її і в подальшому житті при поїздках з Болгарії в Союз. Та і сьогодні вона продовжує торгувати в Софії врожаєм вирощеним в городі.
У них подібний перехід від соціалізму як і у нас.
Присадибний город із садом у нас був великий 80-100 сотих (1 гектар). Але коли колгоспні поля, після війни, обробляли жінками, то присадибні ділянки, тим більше, не було чим і кому орати.
Город перекопували, всією сім`єю, лопатами на зиму. Найбільше копати діставалося Наді. Батьки на роботі, брат Микола і я малі.
То вона після школи, трохи уроки повчить, за лопату і на город. Копала до пізньої ночі і навіть при місяці.
Поступово життя змінювалося. Хоч і тиснула держава податками, позиками, але в колгоспі з`явилися воли, потім коні. Пізньої осені, коли колгоспної роботи меншало, можна було вже виорати город волами чи кіньми.
Подвір`я, в наших краях, у всіх були чисті від трави. Коли з`являлася трава її виполювали. Це робили для того, щоб на подвір`ї можна було зробити тік і молотити зернові (пшеницю, ячмінь і інше) які сіяли в своїх городах. Для цього підмітали подвір`я, поливали його водою. Потім розкладали зернові.
Намагалися класти їх колосками на край, бо ще раніше молотили ціпами. Ціп це дві палиці з'єднані між собою сирицею.
Пізніше вже молотили камінними котками. Коток був подібний на шестерню і посередині проходила стальна вісь. Тягали такі котки волами або кіньми. А вже зовсім пізніше десь приблизно після 1960 року,зернові косили косою і складали в копицю на стерні, а коли в колгоспі вже був зібраний врожай хлібів, комбайни їздили по подвір'ях і люди кожен молотив своє. Зерно комбайн висипав на підіслані рядна і їхав до іншого сусіда.
Сестри роз`їхалися з дому. Мама казали, ми з батьком тяжко працюємо в колгоспі, як раби, то їдьте ви вчитися, хоч вам буде легше в житті. Коли ми всі діти розїхалися з дому і все купляли в магазинах, на базарі, мама казали діти купляйте середню картоплю, вона смачніша ніж велика і немає дефектів в середині.
Батьки в селі раніше других хотіли щось краще зробити для нас. Брат Микола пробував зробити примітивний детекторний радіоприймач з навушниками.