Я пішов до голови державної профспілки і запитав на яких підставах дали ділянку бувшій дружині. Чи може для того щоб наносити збитки на моїй ділянці. Він побекав, помекав і нічого пояснити мені не зміг.
Я змушений був продати ту ділянку.
Почав шукати по Київській області хату в селі і об`їздив значну частину області. Але відбувалися дивні речі. Сьогодні домовився про покупку хати. Приїздив через декілька днів, як домовлялися, але мені вже не продавали під різними вигадками.
В 1990 році несподівано швидко вдалося купити майже розвалену хату в селі Причепівка, Житомирської області.
А працею на землі зумів вижити в часи коли розвалився Союз. Коли скрізь все розкрадали чиновники і перестали платити зарплати на роботі.
Бачили сусіди, що туди теж хтось приїздив. Видавили шибки в вікні.
Намагалися вплинути на сільраду, щоб зменшили розмір землі.
Перед розпадом Союзу депутатом Верховної Ради СРСР від Києва був Володимир Олександрович Яворівський. Я звернувся до нього за захистом від гоніння на заводі і державі на мене. Він втрутився в ситуацію, підключив до розгляду справи керівників Народного Контролю України, які з`ясували, що я був прав, і керівників тієї шайки з заводу наказали.
В 1992-93 році в мене дуже збільшилася щитовидна залоза і мене поклали в лікарню.
Лікар-хірург допитувався де у мене негаразди на роботі чи в сім`ї. Я йому нічого не говорив.
Тоді він порадив змінити обставини де б вони не були.
В 1992 році, накінец, після багатьох спроб розміняти кімнату яку гальмувала бувша, але на моє прохання суд і райвиконком Мінського району м.Києва розділили документи на квартиру і мені вдалося дуже швидко розміняти свою кімнату з Оболоні, тепер без погодження з бувшою дружиною, і виїхати від мордобою.
Тому зважив на поради лікаря і після операції, в червні 1993 року, я пішов з "Ленкузні" де пропрацював майже 30 років.
Через короткий час після цього я зустрів працівника з першого відділу (КГБ) заводу "Ленкузні".
В розмові він сказав: "Да тобі Магадан уже був підготовлений. Тебе врятував розвал Союзу".
Батько, тоді, відійшов від мене, як не більше, а перед смертю, з слів Миколи (стор 346 "Одісеї"), згадав де ви сини.
За всі підлості приходиться розплачуватися.
Брат Микола тепер жаліється сестрі Наді, що його переслідують бандити.
Заперечити написане мною дуже складно бо в мене зберігається повна валіза документів періоду гоніння і переслідування мене.
Там є і заяви батька і Миколи, які писали мені, що їх попередні заяви які вони розіслали по органах є брехня і обіцяли більше брехні не розсилати на мене.
Є колективні заяви, які підтверджують, що на мене свідомо розсилалася брехлива інформація.
В кінці життя ніхто нічого з собою не забирає. Я хотів щоб потім все моє нерухоме майно дісталося моїм синам хоч і блудним.
Пробував знайти спільну мову з ними, не тому що потрібна мені допомога чи якась вигода від них.
Без їхньої допомоги, наполегливою працею я вкотре в житті домагаюся необхідного. І тепер самостійно відбудував хату в селі.
Сайт посвящен 100-летию со дня рождения моего отца Сиваша Григория Федоровича, который родился 27 сентября 1908 года по старому стилю в с. Петропавловке, Бердянского уезда, Таврической губернии; в настоящее время с. Тарасовка, Пологовского района, Запорожской области в России и всем, кто его знал, со словами благодарности.