Я не хотів розширювати коло спогадів тих подій, а розум автоматично сам цілодобово згадував, все що ми всі пережили.
На очі постійно наверталися сльози.
Підійшов до етапу коректування фотографій 1941,1943,1948 років. Фото вицвілі і пошкоджені "рибками".
Вніс їх в комп'ютери дома і на роботі, щоб і під час чергування використовувати час для вивчення роботи на комп'ютері і відновлення фото. Я довго над ними працював, щоб придати їм близький до норми вигляд. Тому прискіпливо розглядав фото і вглядався в кожну деталь тих хто там був, їх одяг, взуття, їхнього стану.
Це були замучені, замордовані тією системою і владою люди. Люди, які ішли фотографуватися і лишити по собі пам'ять нащадкам. Звичайно вони одягли краще, що в них було на той час. Але з фото на мене дивилися, м'яко кажучи убого одягнуті мої рідні, друзі.
Босі підростки брат Микола Сиваш і сестра Валя Матяш, майже доросла сестра Надя Сиваш.
Я вже мовчу за себе. Хлопчик, якого одягли в платтячко, яке від когось лишилося в спадщину.
З фото дивилися замучені тим життям, бідністю сестри моєї мами.
Я цю роботу виконував з сльозами, бо в пам`яті ці події ще більше згадувалися і повніше розширювалися ніж я пишу. Особливо жалюгідно виглядала мамина старша сестра, моя тітка Доля Ганна. Вона лишилася з 9ма дітьми сама. Мама, як могли, постійно підтримували її і всю її сім`ю. Майже кожен день, які б самі стомлені не були, після колгоспної, а потім домашньої роботи, бігли, майже за 1 км., щоб провідати її. Кожен раз, під полою, хоч щось несли їм, як допомогу. Частіше все давали, ніби щоб не знав батько. Зрозуміло, що батько про це знав, дещо здогадувався. Можливо коли і говорив мамі, що в нас треба годувати свою сім`ю. Але я ніколи не чув, щоб на цій підставі були сварки між батьками.
Тому, мабуть, сини тітки Ганни і родичалися з моїми батьками і допомагали до останніх днів маминого, батькового і свого життя. Хлопці Долі підтримували добрі стосунки з нашими батьками, а ось їхня сестра Марія Хілько доклала зусилля щоб після смерті нашої мами, в наш дім прийшла чаклунка, яка додала негативи в стосунках нашої родини і їх сім`ях.
І якщо чаклунка отруїла нашого батька, як писав брат Микола в "Одісею", то всі негаразди, які прийшли в нашу родину, лишаться на совісті цих зводників і брата Миколи, який грав подвійну гру, з одного боку хотів наблизитися до батьківських грошей, а з другого пересварити інших між собою і батьком
В родині я користувався пошаною, повагою, любов`ю і доброзичливим ставленням батьків і оточуючих.
Але після смерті мами, чомусь, на мене почалися гоніння, як серед рідних, батька, особливо брата Миколи, так і на роботі бо туди брат з батьком почали надсилати брехливі наклепи, все перенеслося і в мою сім`ю.
Через роки мені вдалося вийти з цієї ситуації, хоч і з великими, як моральними так і фізичними втратами.
Жорстокість брата Миколи я відчував ще з дитинства.
Як то на весні, ми в трьох я, Микола і сусід Петро Удод гуляли в нашому садку. Він ввесь час мене штовхав. Потім з Петром почали кидати в мене грудки і каміння. Камінь влучив мені в голову і я втратив свідомість. Пізніше відчув, що мене хтось трусить. Коли почав приходити до тями, то виходить, що це Микола на руках бігом ніс мене додому. Ми вже були майже на нашому подвірї.