В селах, після війни 1945 року, селяни продовжували бути рабами. Працювали від зорі до зорі за палички (трудодні), якими відмічали їх працю за день, або за обсяг виконаної роботи, замість грошової оплати. Зарплату нараховували і платили тільки в кінці року. То були копійки на трудодень і фактично не було що отримувати.
Народ був безправний.
Селяни не мали паспортів і не могли нікуди поїхати з села крім навчання. У хлопців був шанс. Після обов'язкового призову в армію, звідти не повернутися в село.
У дівчат іншого шляху, ніж втекти з села, без документів на шахти Донбасу, або інші будови "віку", де брали без документів, не було. В той час на шахтах було дуже багато аварій, в яких гинули шахтарі. Вони в шахти опускалися як смертники. Гарантії, що підніметься на поверхню живим, не було.
В наше село приходили повідомлення, коли хто з односельців гинув.
То були як бойові повідомлення.
З часом ситуація в державі трохи покращилася.
Це почало відбуватися після 1953 року після смерті Сталіна.
Після його смерті, першим секретарем партії став Маленков.
Він зменшив податки селянам. І навіть незначне зменшення податків, стимулювало селян розправити плечі. Приблизно через рік Маленкова змінив Булганін. Життя кращало і за наступних секретарів Булганіна, Хрущова. Хрущов не сподобався кліці Брежнєва.
В 1964 році ця команда підлаштувала події так, що ми знову почали їсти хліб з кукурудзи з горохом.
Авантюра вдалася. Коли Хрущов відпочивав в Сочі його заговорщики зняли з посади першого секретаря комуністичної партії Союзу. На другий день з`явився нормальний і білий хліб. За Брежнєва (змінили назву перший секретар на Генеральний секретар компартії Союзу).
За українців не забували, хоч він був родом з Дніпродзержинська, Дніпропетровської області.
Крім штучного переселення українців в Росію, а в Україну росіян, продовжувалася русифікація населення України.
Русифікація українського населення проникла так глибоко, що діти українських громадян зрадили мову батьків. Марія Іванівна і Павло Іванович Обіход українці. Марія Іванівна працювала вчителькою української мови і літератури, Павло Іванович був директором школи і викладав математику і фізику. Все життя пропрацювали в сільських українських школах.
А ось їхні діти забули мову своїх батьків, і навіть з батьками вже не могли, чи не хотіли, говорити їх мовоюі мовою наших предків.
Дійшло до того, що навіть в селах, з переважаючою більшістю українців, переводили українські школи на російські.
Учителям російської мови і літератури платили зарплату на 25 % вищу.
В Україні почалися п'янки, такі, які були присутні на російських територіях.
В селах з 100% українців вводили діловодство російською мовою.
За сотні років в Україну переселили багато росіян. Певна частина росіян спокійно живе в Україні і при голосуванні в грудні 1991 році більше 90% голосували за незалежність України. А ось певна частина з тих переселенців бунтує і не хоче щоб у нас була незалежна держава. І роблять вигляд ніби всі росіяни цього хочуть.