Всім нав'язували ідею, що нічого страшного не трапилося.
Як би радіоактивні хмари звернули на північ Росії, а не на Західну Європу, то брехня б взяла гору. Люди б вимирали і не знали від чого. З того ЦК лікарям навіть вказували, які діагнози ставити хворим, тільки не радіоактивне опромінення.
Було б так, як в Союзі на території Семипалатинської області Казахстану провели перше випробування атомної бомби на відкритій місцевості з розміщенням споруд, тварин, людей і солдатів. Гахнули, все опромінили і мовчок.
Вранці 26.04.1986 року, після вибуху, в Прип'ять приїхало з Києва більше 1000 автобусів. Спочатку всі вичікували до вечора, чекали вказівки з Москви. Аж потім вантажили населення без речей ніби везли їх в ліс, для збору грибів. За день було вивезено 50 тисяч чоловік.
А керівництво республіки, всупереч забороні, з перших годин аварії, таємно вивозили свої сім`ї з Києва.
Інформація просочувалася і в дні 1-2.05.86р. на вокзалах Києва було пів Києва. Всі намагалися, як можна швидше з сім`ями, покинути Київ.
1.05.86р. за вказівкою з Москви провели парад і демонстрацію. Генеральний секретар компартії СРСР Горбачов пригрозив Щербицькому, якщо не буде демонстрації, покладеш партквиток.
6.05.86р. через Київ провели міжнародний велопробіг.
Ці бутафорії проводили для того, щоб показати світу, що ніби нічого страшного не трапилося.
Це робили для тих хто нічого не бачив і не знав.
В Прип'ять, через воєнкомати, везли чоловіків для ліквідації аварії. Молодих солдатів заставили лопатами збирати розкидані вибухом радіоактивні куски урану на даху станції.
Про їх здоров`я влада не турбувалася.
В грудні 1986 року, я лежав в лікарні з одним ліквідатором з Орджонікідзе, Дніпропетровської області. Горло і легені в нього все було обпалене радіоактивним пилом.
Говорить, що в Дніпропетровську вже неодноразово чистили йому горло від радіоактивного пилу квачем, як ствол гармати.
З перших днів аварії, за повісткою воєнкомату, їх 50 чоловік відправили в Прип'ять, на залізничну станцію, приймати вантажі, які тепер надходили для Чорнобиля. Вони два тижні працювали роздягнуті до пояса і без масок, бо не дозволяли говорити їм про небезпеку.
Через два тижні заставили одягнутися, але ніяких заходів безпеки не дали. Через місяць їх змінили іншими. Тепер, каже, всі 50 лікуються, тільки в різних місцях.
Відповідальності за збитки і сотні тисяч скалічених людей не несе ні Москва з проектантом реактора Александровим, ні керівники ЦК, ні Росія, як правонаступник Союзу.
Звинуватили керівників АЕС, ніби в недбалості. Причина в конструкції реактора і непередбаченому конструкцією експерименті.
Компенсації за скалічені життя ніхто не зробив.
Масово вимирають ліквідатори і ті кого вивезли з забрудненої зони по штучно збудованих селах і ті села катастрофічно пустіють.
Тільки нерозумні керівники, могли будувати АЕС над Києвом з населенням тоді в три мільйони чоловік, або свідомі авантюристи закладали загрозу місту.
Спочатку, вище Києва, збудували Київське море. В випадку прориву греблі, від аварії або військової небезпеки, вся нижня частина міста буде зруйнована. Пізніше додали ще одну загрозу місту ЧАЕС за наполяганням проектувальників і рішенням ЦК КПРС.