Батько розказував, як там їх терзала німецька армія з німецькими гірськими стрілками. Стрілки на лижах ходили по горах і відслідковували військові позиції і охотилися і за бійцями,
Петро, як службовець внутрішніх військ, вивозив чеченців на виселення.
Тепер у мене виникла здогадка, що переїхати в Чечню батька підговорив Петро. Напевно, по його протекції, був підібраний будинок для батька.
По закінченні війни батько поїхав прямо туди. Листами писав, щоб ми переїздили туди. Мама взяли мене малого і ми поїхали до нього.
Але мама, як і всі жінки нашого роду, виявилася мудрішою батька і далекогляднішою.
Вони зрозуміли, що на чужому нещасті щастя не побудуєш.
Що на тій землі у нас спокою не буде. Колись виникне конфлікт з тими людьми, які повернуться на свою рідну землю, в свій будинок і переконала батька повернутися на свою Батьківщину в Тарасівку.
І дійсно, депортованим чеченцям і інгушам, пізніше, було дозволено повернутися на свої землі. Наша родина того конфлікту уникла.
А от кримським татарам, совети, до розвалу Союзу, так і не дозволили повернутися на їх Батьківщину в Крим, бо заселили його росіянами і житло татар передали їм.
Повернутися їм дозволила українська влада в часи вже Незалежної України з 1991 року.
Але до цього часу проросійське керівництво в Криму гальмує розселення і облаштування їх. На татарському кладовищі в Бахчисараї влаштували ринок і гарцюють на могилах їх предків.
На вимогу татар перенести ринок в інше місце. В липні 2006 року російські сили влаштували масову бійку. Втрутився Президент і тепер намагаються вирішити питання пов'язані з облаштуванням татар.
Наш батько був не багатослівний і про події після перевороту 1917 року, репресії,голодомори,терор, війну 1941 року розповідав дуже мало.
Батько розповідав, що після Кавказу їхню військову частину перекинули в Прибалтику і вони вели бої в болотах з власівськими частинами. Казав, що з цими частинами бої давалися важче ніж з німцями, бо власівцям не було чого втрачати. Чи смерть в бою чи після захоплення їх в полон советами.
До стор.408. Я згоден, що кучмізм на кордоні породив багато хабарників і зайвих крючкотворців.
Але багато, на рівні світових законів, почали вимагати на кордонах росіяни від українців, а у відповідь українці від росіян і громадян інших країн. Не личить все це трактувати, як принизливу видумку українців тільки для росіян.
Після смерті сестри Марії, я захотів побачитися з сестрою Надею, яка живе в Болгарії і після 1991 року в Україну не приїздила.
Потім з`явилася думка побувати біля пам'ятника на Шипці, де ніби є викарбуване наше прізвище Сиваш.
В 2004 році я зібрався і поїхав в Болгарію.
Я не дивувався коли в болгарському посольстві, при оформленні візи, мені повідомили, без страховки, ми вам візу не видамо.
Я не начіпляв ярлики і звинувачення болгарським працівникам.
І мене не дивувало, що на кордоні України з Румунією ми стояли години. Українські і румунські митники вимагали заповнювати подібні декларації і від нас українців.