У мами Ольги Петрівни Гасенко були сестри Ганна, Палажка, Тоня, Лукер`я, а також мама дуже родичалися з двоюрідним братом Михайлом Гасенком, який жив навпроти нас через дорогу.
Тітку Лукер`ю я не пам'ятаю, бо вона померла в молодому віці і про неї мама частіше говорили коли обсипали на цвинтарі і її могилу, коли я допомагав мамі носити пісок для могилок.
Тітка Ганна були замужем за Митрофаном Долею, діти Петро, Марія, Іван, Гриша, Михайло, Микола, Павло, Тоня.
Тітка Палажка, чоловік Іван Хоменко, син Андрій.Жили в м. Пологах, на Красному Хуторі.Мої брати Вітя і Володя Лиходіди в 2007 році сказали мені, що наш брат Андрій Хоменко помер в хаті через те, що вона не опалювалася взимку і він просто замерз.
Тітка Тоня, чоловік Сава Матяш не повернувся з війни, діти Валя, Соня, Сава, від другого шлюбу Павла Лиходіда, діти Вітя і Володя.
В квітні 2007 року Володя Лиходід розказав мені, що меншу дочку тьотя Тоня Матяш назвала Світланою. Але коли почалася війна, то німці знали, що в Сталіна була дочка Світлана і вони ніби всіх дівчаток з цим ім.`ям забирали. Тому тьотя змінили ім.`я Світлана на ім.`я Соня.
Я не знав цього. Ми всі і в післявоєнні роки називали її Соня.
Тому і декількома строчками вище, які написав, до зустрічі з хлопцями, писав її ім.`я Соня.
В кінці зникнення царської Росії і в радянські часи Єкатеринбург (Свердловськ), а тим більше Тюменська область, то були глухі не обжиті краї. Тому "великий Ленін" і відправив туди для знищення царську сім`ю Миколи 2го разом з прислугою і собаками.
Тепер цією подією і виділяється Єкатеринбург від інших подібних йому міст. Періодично згадують в підвалах якого поміщика, здається Морозова, треба було в "Одісеї" написати, більшовики мордували і розстріляли родину царя з сином інвалідом.
Я говорив Феді Сивашу, що рід Сивашів, ще за царських часів, виїздив з Петропавлівки, для проживання, в Воронежську губернію.
Тоді частина територій західних областей Росії в тому числі і Воронежської належали Україні. Після недовгого перебування там, по наполяганню бабушки, залишили Воронежську губернію і повернулися назад в Петропавлівку (тепер Тарасівку Пологівського району).
Мама говорили про це багато, але це все, що я залишив в пам`яті.
Під час вйни 1941-45р. військова частина батька захищяла нафтові родовища біля Грозного. В "Одісеї" прочитав, що наш батько, під час війни в 1942 році, в Чечні зустрів там Долю Петра Митрофановича.
Я про це не пам`ятаю. Це мій двоюрідний брат. Він був старшим з дітей в родині тітки Ганни. Родина була багатодітна, 9 дітей. Їх батько не повернувся з війни. Петро жив в Москві. Після війни кожне літо з дружиною Анею приїздили в село до своєї мами, братів і сестер. Привозив всім скромні подарунки.В тому числі і моїй мамі, як рідній тітці.
Потай, говорили, що він працював в охороні Сталіна.
Петро не хотів щоб щось говорили про його роботу.
Мій батько в складі радянської армії, тікав аж до нафтових родовищ в околиці Грозного. Там їх примусили закріпитися і охороняти нафтові родовища Чечні від німецької армії.