16 жовтня 1941 року в Куйбишев, тікаючи від німців, уже переїхав уряд бувшого Союзу. Сталін повинен був приєднатися в останню хвилину. Навіть в такий трагічний час не забували грабувати і вивозити все в глибинку Росії під девізом не залишимо ворогу.
Підривали споруди, храми і з них вивозили залишки, навіть зруйновані храмові фрески.
А сьогодні говорять або що в них тих цінностей немає, бо ховають в запасниках архівів, або говорять, що це їхнє.
В 1936 році підірвали в Києві Михайлівський Золотоверхий Собор. Планували знищити і Софіївський собор. З собору забрали все в т.ч. і фрески. Сьогодні Україна відбудувала красу Михайлівський собор, а фрески Росія не віддає. Стоять, поки що, в соборі голі стіни де повинні бути фрески. Надіюсь, що ця "порядна держава" поверне награбоване.
Скільки українців замордували в царських російських, і радянських концтаборах починаючи і з 1917 року і до 1991 року.
Вся Україна в тайзі в концтаборах безкоштовно пиляла ліс, де був і мій батько Сиваш Іван Петрович.
Будували заводи різного призначення, добували нафту, газ і багато іншого. Всього не перерахувати.
Більша частина тієї дармової сили лежить в тих землях, друга частина, від безнадії повернутися, залишилася там жити навічно, бо їм тодішні суди виносили вироки, без права повернення на Україну, або без права виїзду з тих місць, після закінчення терміну відсидки. Ось і маються вони і їх діти, тепер як громадяни РФ, по чужих землях тільки не на Україні.
Німецький фашизм вивозив, в війну 1941-1945р.р., в Німеччину людей з усіх завойованих ними країн, і використовував, як дармову робочу силу. По зразку советів. Бо як стає тепер відомо сталінський режим тісно співпрацював з гітлерівським режимом і ділився досвідами побудови радянських концтаборів і мордування власного народу. Заключав пакти розділу Європи і обоюдного захоплення певних країн.
В 1942 році в Німеччину була вивезена з України і моя старша сестра Марія.

Але німецька держава хоч через 60 років, після закінчення війни, пішла на поступки світовому тиску і виплатила тим невільникам, порівняно мізерні, суми грошей в тому числі і моїй сестрі Марії.
А от радянський фашизм не виплатив ні копійки замордованим і використаними ними невільникам, в тому числі і моєму батькові Сивашу Івану Петровичу, який рубав ліс аж в Біробіджані.
Про це мовчить, вірніше відбивається і правонаступниця бувшого Союзу.
Щоб там було в тих глухоманях якби не вивезли туди дармову силу, мабуть і досі господарями там були б дикі звірі і вовки.
Після розвалу Союзу почали занепадати, якщо не зникати, в Росії міста норільськи, певеки і інші.
До стор. 165. В розділі "Донські козаки" зовсім по іншому описується побут, життя, відносини з Москвою, козаків між собою і новоприбулими. Немає антагонізму в стосунках між собою.
Описується все в рамках доброзичливих стосунків людей, поваги в стосунках з владою і влади з ними, в противагу описування Запорізької Січі, запорізького козацтва, в якому використовувалося приниження того народу, зневага, меншовартість, пробачте, навіть якась ніби придуркуватість того народу.