Ту хату теж перебудували ближче до дороги.
В якому році не пам'ятаю, хоч, можливо, мама і говорили.
Надя Стамболійська в 2004р.згадувала, що коли купляла для себе золоті речі і показувала мамі, то мама їй казали, якби не вкрали те золото, яке було в діда Петра Гасенко, то вистачило б для всіх.
В діда Гасенко, родич Юхим, вкрав два банківські мішечки з золотими монетами і десь заховав, в їх будинку, бо там, як казала Надя, ішло якесь будівництво.
Можливо це і був період переносу старої хати.
На той час Сиваші і Гасенки були не бідні люди.
В селі дуже багато хат було покрито очеретом і соломою, а в них черепицею. В нашій частині села було багато Сивашів і у всіх них, за моєї пам`яті, хати були під черепицею.
Коли не стало і батька, я поїхав в Тарасівку, щоб якось утримати на згадку спадщину Сивашів.
Тоді в мене вже була під Києвом своя садиба в с. Причепівка і та хата для мене була непотрібна.
В районі, нотаріусу, подав документи на всіх чотирьох нас дітей. Але мені нотаріус відповіла, що вже є заява від Сиваша Миколи Івановича на його одного. Так він продовжував розколювати родину виставляючи тільки свої інтереси.
Марія Іванівна Обіход, мені писала, що ніби вона відмовляється від спадщини, але, на мої прохання, офіційного документа мені так і не прислала.
Надя прислала її документи мені і просила передати їх нотаріусу в Пологи.
Згодом я одержав лист з нотаріальної контори з м. Пологи, що ніби то я не маю права на ту спадщину бо я не пенсіонер.
Я розумів, що суть листа була протизаконна, бо я прямий спадкоємец.
Були складні часи. Розвалився Союз і за хабарі могли написати яку завгодно відповідь. Тим більше, що родичка чаклунки працювала в Тарасівській сільраді. Я з Києва тоді не міг ні фінансово ні фізично їздити туди для з`ясування обставин.
Згодом чаклунка продала хату, без узгодження з нами, правда не можу так говорити за Миколу і Марію бо тільки тепер я з`ясував їх подвійну гру зі мною.
В лютому 2006 року племінниця Тамара, в телефонній розмові, сказала мені, що хату чаклунка продала за 300 гривень.
Так сталося, що тепер свою хату ми ще можемо тільки фотографувати на згадку, як своє родинне гніздо.
До стор.133.Один штрих по розділу Молдови.
Часто читаю, що Росія нікого не завойовувала.
Всі країни добровільно приєднувалися до неї.
А як розуміти, що за період з 1711 до 1812р.р. Росія п'ять разів займала Бессарабію?
Та не треба забувати, що в 1812 році була справжня війна між Францією і Росією.
І всі зміни в Молдові по її розділу з 1990 року проходять під пильним контролем озброєної до зубів 14 радянської армії. А після проголошення про правонаступність, не виведених до цього часу з Придністров`я, військ Росії, а так же різних козаків, які туди проникають. Хоч переважна більшість населення Придністровя складають українці, а не росіяни.
Я в 1997 році проїжджав по Придністров`ю в Кишинів.
Там на дорогах ще лежали бетонні куби проти танків і ходили по вулицях групи солдат, озброєних автоматами.
Після того, як перевірили в нас документи і ми поїхали далі, питаю в водія, свого супутника, жителя Кишинева, "Хто це?"