Начало текста 176 страницы

Я готовий повернутися, до них, але дуже жаль, що Федя не зафіксував номера фонду! Це дуже важлива деталь.
Якщо їх не знаєш, то в архіві, навіть, не хочуть говорити з тобою.
Це подібно когось шукати і не знати прізвища.
Як би Федя зумів їх вияснити, це було б набагато менше роботи.
Я б працював вже в фонді, а не шукав самі фонди.
Сам фонд 229 загальний, а в ньому ще тисячі фондів.
11.02.2004 року, при перегляді "Путеводителя" на стор.339 я знайшов назву села Сиваш, Зміївського району, Харківської губернії 144. Але я не встиг замовити цей фонд і опрацювати його.
Я тобі повідомляв таку запис: Додаток стор.162
"Перелік документів Коша Нової Запорізької Січі", що зберігаються в архіві Санкт-Петербургського філіалу інституту російської історії РАН у збірці А.О. Сокальського, фонд 200 опис2" це відносно фонду 229.
В Генеральнім опису на стор.10 написано "….через два роки (1784) в Глухові сталася пожежа, яка знищила велику частину документальних матеріалів, в тому числі і матеріали опису Полтавського полку, що залишилися в Глухові."
Можливо там згоріло і те, що ми надіємося знайти.
Але матимемо надію на краще.
В якійсь мірі, я і не продовжував пошуки в цьому фонді.
Вважав, що пожежа зменшила вірогідність знайти потрібне.
"Сповідні розписи" я писав, що священики кожен рік, при сповідях, в церкві складали списки кожної родини і я писав в якій послідовності. Мої консультанти знали за який період я їх запитував.
Тому це не пов'язане з 1917 роком.
Сповідь, це по російські "Исповедь" і віруючі сповідувалися самі і водили в церкву всю родину. Кожен розказував священику, які в нього накопичилися гріхи за рік, і той прощав, від імені бога, гріхи віруючому. Ось тоді він і фіксував у себе склад родини.

Тепер напишу, що я зумів привезти з Софії (Болгарії).

Відео касети я від тебе одержав і дуже дякую тобі за це.
Я про це вже писав.
Надя, Іра і я дивилися їх до 3ої годин ночі. Вони дякували Вам, що зробили цей фільм, а мені, що привіз до них. При перегляді тих кадрів, де Марія Іванівна, не могла сказати хто є хто на фото, Іра відразу сказала, що бабушка їй казала (моя мама), що справа на фото, з розкішною бородою, то дід Федір. Надя теж це підтверджувала.
Іра каже, що це запам`ятала чітко бо в її класі вчився хлопець на ім`я Федір.
Хоч я пригадую, що мама говорили, що це дід Гострий.
Так говорили по вуличному на Горулько.
Надя говорила і мама теж, коли обсипали гробки, а я допомагав мамі носити пісок, що біля наших хлопців Гриші і Проні похована рідна мамина сестра, тітка, Лукер`я. (Запис про неї я знайшов за 1913 рік, в тих матеріалах, які Федя Сиваш показав мені в липні 2006 році, під час перебування в Києві.)
Пригадую, мамину розповідь, що стрілка хат від Божка Якова, Бордюга Гаврила, Горулько Насті продовжувалася далеко в верх аж до того місця де була сільська цегельня, це майже до посадки. Потім ті люди хто виїхав, кого виселили і їхні хати поступово зникли.
Надя згадувала, що коли вона показувала мамі куплені нею золоті кільця чи сережки, мама завжди говорили, що в них було дуже багато золотих монет. Мабуть їх накопичував з банку дід Петро Гасенко, як плату йому, а можливо після революції 1917року, якась частина потрапила до діда Петра, як керуючого банком.

Конец текста 176 страницы