Я думаю, що народ з великим інтересом читатиме ці повідомлення.
Дуже прошу вишли мені цифрові дані про знедолений народ України за період 1929-1933 рр. Дуже і дуже прошу виконай мою просьбу.
Я подумала і зробила такий висновок. Наближається Пасха, через тиждень проводи-поминки померлих, Коля Циганенко (зять Марії Іванівни, авт. ) буде їхати в село Крижчино поминати батьків (обоє вже померли). І от у мене виникло таке завдання Колі, а, може, з ним поїде Андрійко і Люда, бо я планую не бути в Остриківці в цей день, збираюся поїхати в Тарасівку до могили мами. А тому, може, і Люда поїде з Колею в Крижчино. Їдучи з дому хай би спочатку з`їздили в Ново-Петрівці, там від Крижчино 2 чи 3 км., не більше. Отже, хай би під`їхали до будинку дяді Щербахи і сфотографували могилу того сина, який загинув в Угорщині. І обов'язково хай запишуть на окремому листочку всі дані (прізвище, ім`я, по батькові, рік народження і дату загибелі в Угорщині, бо на пам'ятнику все це не прочитаєш. А окрема запис все з`ясує.).
Ти, братику, попроси про це Колю і Люду, тебе вони послухають, мене ні.
Для книги Віті таке фото буде цінним. Тим більше, що це мамин племінник.
Пишу тобі, братику, за твоїх хлопців, Випустити книгу без відомостей про них просто неможливо, адже вони улюблені внуки діда і мами. Як поїдеш до них, то тільки і розмов про Михайлика і Володю. Як вони їх обох любили!
Я тобі совітую більше не звертайся до мовчазного Михайла. Напиши Віті всі дані про них, що народилися в Києві, роки їх народження, які вузи закінчили і де працюють. Ти ж можеш поїхати до Михайла на роботу і там без нього все вияснити. Ким працює, по якій спеціальності. Це ж саме можеш взнати і за Володю. Якщо точно не знаєш, то може, якось зможеш це вияснити. Обов'язково це зроби.
Послухай мою пораду. Надіюсь, що ти все це зробиш. Обов'язково!
А, можливо, подзвони. Може, на щастя, все узнаєш у Володі, а, можливо, і Софія щось повідомить.
Досить ворогувати. Треба налагоджувати відношення.
Чужі люди знаходять спільну мову, а це ж свої рідні.
Прошу тебе, братику, напиши Віті все, що узнаєш.
Сестра Марія. Чекаю відповіді.
Березень 2003р
В жовтні місяці 2007 року, внучка, Аня Остапенко доповнила спогади Марії Іванівної, які вона розповідала їй за життя.
"Петро Оксентійович Гасенко пізніше став банкіром.
Ріс він сиротою і працював конюхом у банку. Своїм розумом і працьовитістю він сподобався керуючому банком і той взяв його до себе навчатися банківській справі. По своїй роботі Петро Оксентійович змушений був пішки відносити звіти аж в м.Бердянськ, це на відстань приблизно 105 км. в один кінец. Подорож тривала приблизно два тижні.
Під час комуністичного голодомору Петро Оксентійович приносив додому з Бердянська тюльку, цим рятував свою родину від голодної смерті.
(В який комуністичний голодомор 1921 року чи 1932-33 року він це робив я з Анею з`ясувати не змогли. Скоріше це було 1921р. бо в 1932 році комуністичний режим діда вже додушив голодом.)
Сам помер в 1932 році, а його дружина Лукер`я померла в 1933 році і обоє поховані в одній могилі.