Мама говорили про це багато, але це все, що я залишив в пам`яті.

Під час вйни 1941-45р. військова частина батька захищяла нафтові родовища біля Грозного. В «Одісеї» прочитав, що наш батько, під час війни в 1942 році, в Чечні зустрів там Долю Петра Митрофановича.
Я про це не пам`ятаю. Це мій двоюрідний брат. Він був старшим з дітей в родині тітки Ганни. Родина була багатодітна, 9 дітей. Їх батько не повернувся з війни. Петро жив в Москві. Після війни кожне літо з дружиною Анею приїздили в село до своєї мами, братів і сестер. Привозив всім скромні подарунки.В тому числі і моїй мамі, як рідній тітці.
Потай, говорили, що він працював в охороні Сталіна.
Петро не хотів щоб щось говорили про його роботу.
Мій батько в складі радянської армії, тікав аж до нафтових родовищ в околиці Грозного. Там їх примусили закріпитися і охороняти нафтові родовища Чечні від німецької армії.
Батько розказував, як там їх терзала німецька армія з німецькими гірськими стрілками. Стрілки на лижах ходили по горах і відслідковували військові позиції і охотилися і за бійцями,
Петро, як службовець внутрішніх військ, вивозив чеченців на виселення.
Тепер у мене виникла здогадка, що переїхати в Чечню батька підговорив Петро. Напевно, по його протекції, був підібраний будинок для батька.
По закінченні війни батько поїхав прямо туди. Листами писав, щоб ми переїздили туди. Мама взяли мене малого і ми поїхали до нього.
Але мама, як і всі жінки нашого роду, виявилася мудрішою батька і далекогляднішою.
Вони зрозуміли, що на чужому нещасті щастя не побудуєш.
Що на тій землі у нас спокою не буде. Колись виникне конфлікт з тими людьми, які повернуться на свою рідну землю, в свій будинок і переконала батька повернутися на свою Батьківщину в Тарасівку.
І дійсно, депортованим чеченцям і інгушам, пізніше, було дозволено повернутися на свої землі. Наша родина того конфлікту уникла.
А от кримським татарам, совети, до розвалу Союзу, так і не дозволили повернутися на їх Батьківщину в Крим, бо заселили його росіянами і житло татар передали їм.
Повернутися їм дозволила українська влада в часи вже Незалежної України з 1991 року.
Але до цього часу проросійське керівництво в Криму гальмує розселення і облаштування їх. На татарському кладовищі в Бахчисараї влаштували ринок і гарцюють на могилах їх предків.
На вимогу татар перенести ринок в інше місце. В липні 2006 року російські сили влаштували масову бійку. Втрутився Президент і тепер намагаються вирішити питання пов’язані з облаштуванням татар.
Наш батько був не багатослівний і про події після перевороту 1917 року, репресії,голодомори,терор, війну 1941 року розповідав дуже мало.
Батько розповідав, що після Кавказу їхню військову частину перекинули в Прибалтику і вони вели бої в болотах з власівськими частинами. Казав, що з цими частинами бої давалися важче ніж з німцями, бо власівцям не було чого втрачати. Чи смерть в бою чи після захоплення їх в полон советами.