Я розумів, що сторінок в книжці обмежено і все вмістити складно, але ці фото я хотів бачити. Не було там дуже багатьох інших фото, які я відсилав. Було не все з того, що я повідомляв в листах про рідних, Україну.
Почав читати. Деяким записам був здивований, як можна було таке перекручення української історії писати. Але спочатку себе заспокоював. Можливо це була тактика, як в радянські часи, щоб можна надрукувати цю книжку в Росії.
Але ж час інший і надрукувати можна все і не тільки в Росії.
Але чим далі я заглиблювався, від перших розділів, тим більше дивувався.
Як можна було писати таку неправду на український народ, на народ членами якого були наші предки, наша рідня, та в кінці кінців вихідцями якого безпосередньо є і ми.
Я не розумів, чому так написано. Чи то якась злоба на цей народ?
Чи то традиції з російської землі писати погано про українців і вигороджувати ту імперію, яка завжди була тюрмою народів і це підтверджує своїми діями до сьогоднішнього дня.
До того, як почав читати, я горів бажанням, як можна швидше розіслати надіслані мені шість примірників, щоб і інші пораділи виданню книжки.
Але ознайомлення з нею зупинило мій порив.
Так як в ній згадується і моє ім`я, як активного учасника в підготовці рукопису, значить ніби і я причетний до того бруду, який ллється на мій народ, на мій рід і, виходить, на мене особисто.
Я вирішив перечитати книжку до кінця і хоч частково, посилаючись на відомі мені історичні події, виправити ту несправедливість ДОПОВНЕННЯМ до «СИВАШСЬКОЇ ОДІСЕЇ».
Додати цей текст до кожного примірника і тільки після цього розіслати за призначенням в тому числі і автору.
Два примірники були підписані кому, решта ні, тому щоб комусь  не вручити книжку двічі, я запитав кому вже відправлені книжки.
А сам продовжував знайомитися з текстом написаного.
З перших сторінок зрозумів, що книжка написана суб’єктивно. Однобоко і не об’єктивно висвітлювала події до і утворення держав Київської Русі (України), Московського князівства і до сьогодення.
Як і в радянські часи типово перебільшувалася роль Росії і росіян. Українські коріння губилися і принижувалися тодішньою кличкою московського царства, малороси.
В мене з`явилася думка, а чи не через це Федя перестав зі мною спілкуватися, бо не поділяв підходу в написанні родоводу
. Та в цій частині і не було родоводу.
По друге я заперечую, що я причетний до такого тлумачення, як в книжці, походження двох народів українського і російського.
Ми дійсно є два різних народи.
З цим погодився ввесь світ крім Росії, яка нав’язує ярлик братніх слов`янських народів Україні, Білорусі і Росії.
Та чи і є Росія слов`янською державою, крім західної її частини?
Чому в Росії забувають, чи можливо не знають, що слов`янськими народами є цілий ряд країн, яких вони не хочуть перелічувати Польща, словаки, словени, Болгарія, серби, чехи і так далі.
(Підтвердження моєї здогадки, і навіть більше, прочитав в газеті «Шлях перемоги» №14 за 8 квітня 2009 року.Читай на сторінці 229.)