До стор.332. Чув я і про дядька Івана Федоровича Сиваша, в розмовах від тітки Химки з моїми батьками. Це рідний брат Григорія Федоровича Сиваша і тітки Химки. Говорили про те що він був в поліції, після цього воював в рядах Радянської армії, був тяжко поранений, і що десь пропав, а згодом об`явився в Молдові, і про те що його розшукували нагороди, якими нагородили під час війни. Потім що ніби, його посадили до в’язниці.
Але так детально прочитав тільки тепер в книжці.
Це навіяло на спогади мого дитинства.
Про постійні розмови моїх батьків з Дяченками. В таких випадках, щоб я того не слухав і десь, де непотрібно, випадково не сказав, мама відправляли мене, іди погуляй, або іди зроби те то.
Тепер зрозумів багато того, що тоді чув уривками, але не розумів.
Вони говорили про все, як самі розуміли. Про дядю Гришу, його роботу. Як казали, з куркульськими замашками в господарстві.
Про життя і переїзди Віті.
Про, як називали, Проню, здається, тоді він жив в Ростовській області. Як то в тих краях був брат Микола і намагався знайти його.
Здається знайшов його.
Про тітку Параску на Кубані і багатьох, багатьох інших. Навіть про когось, що далеко в повоєнні роки дав сигнал з США, що ще живий.
Я нічого не записував в своєму житті і от тільки тепер в пам`яті виринають окремі моменти спогадів тих часів.
Я думаю, як багато ми втратили розповідей, матеріалів, достовірних фактів з нашого родоводу.
Наші батьки були ніби мало освічені люди, а говорили за все, де, коли, куди їздили наші предки.
Звідки з`явився наш рід в Тарасівці. Звідки походить наше прізвище.
Говорили просто і з знанням інформації, про те, над чим ми всі з вищою освітою, не можемо тепер докопатися у всіх архівах.
Не вигадували ж вони те.
Значить ту інформацію усно передавали з покоління в покоління.
Це результат того, що більшовицька влада залякувала всіх, щоб не докопувалися до коріння свого минулого, а відповідно і до добробуту, стилю, майнового достатку роду в минулому.
А ось тепер хто має документи на майно після 1917року може через суд повернути його собі.
Я завжди дивувався тому, що мама так багато всього знали і мали добру пам'ять.
Вони знали всі села і міста, які були і на значній віддалі кругом Тарасівки. Де вони розташовані, біля якого села чи міста. Приблизні віддалі до них. Коли куди вони їздили кіньми з батьком, нашим дідом Петром Гасенком.
Я, тепер, з географічною картою менше орієнтуюся, як мама тоді.
Наш сусід був дід Хома Кривоніг. Це свекор татової сестри, тітки Ганни. Дід Івана Кривонога, Миколи і Петра.
Дід мав біля 90 років. Коли зійдуться на межі з мамою і починають говорити, то згадують дуже давне.
Дід казав: «Олько, яке воно все це старе. Уже тих людей і кісток мабуть немає, а ми пам’ятаємо про них.»