Подібну відмову написав і батько, З тим пасквілем я ознайомив родичів і сусідів. Для них це був шок, говорили та це ж неправда, сказали мені напиши, що це неправда, пиши як було і є і ми підпишемося під цим.
Я написав разом з родичами про те що вони знали, там стоїть біля 20 підписів.
Пізніше з заводу з Києва організували поїздку до батька і родичів в Запорізьку область, для того щоб їх відколоти від захисту мене, на випадок коли мене посадять (цього тоді я ще не знав).
Але обіцянки Миколу не зупинили. Він склав на мене чергову заяву в органи КГБ, що ніби то я незаконно зберігаю вогнепальну зброю.
(Коли батько повернувся з війни, то привіз додому типа наган. Батько десь його ховав, а тепер написали, що ця зброя ніби то в мене).
В цей час в Тарасівці була сестра Надя і чула про ці їх задуми.
Коли поверталася в Софію, заїхала до мене в Київ і сказала мені, що Микола з батьком щось пишуть на мене відносно зброї.
Я упереджено з цим питанням звернувся в КГБ України.
Вони провели опрацювання моєї заяви і відповіли мені, що провели перевірку і зброї не виявлено.
Коли Микола привіз свою заяву і передав в органи, я вже мав вищезгадану відповідь. По його заяві мене викликали за місцем проживання в КГБ Мінського району.
Розпитували про різне, а потім запитали чи не конфліктую я з ким то.
Я коротко розказав про складну ситуацію на роботі, а також з батьком і братом.
Мені дали чистий аркуш паперу і сказали, напишіть все, що розказали з наголосом на рідних.
Після цього задум Миколи з батьком посадити мене, по їхньому доносу, лопнув.
Я зовсім перестав спілкуватися з ними листами і повідомлення Миколи для «Сивашської Одісеї», що я їздив виганяти Юрчак з батькової хати, брехня. Це підтверджує те, що він продовжує розповсюджувати брехню на мене.
По перше не всі підлості його тоді я знав. З ним не зустрічався і, зрозуміло, такого йому не говорив.
Їздив, тоді ще, на могилу мами і заодно хотів провідати батька.
То була одна із останніх поїздок на батьківщину і до батька.
Правда, тоді він не відкрив мені двері і я його так більше в житті і не побачив.
Я пішов до Івана Митрофановича Долі, це було в той день коли було здається весілля в подвір`ї Назаренка Антона, і кажу йому, що батька немає дома. Іван каже ні дядько повинен бути дома, ходім зараз розбудимо його.
Брат, Іван Митрофанович Доля стукав в вікно, гукав і казав дядьку до вас приїхав син Іван з Києва, Іван підводив мене до вікна, щоб з хати мене побачили, але він з «жінкою» не впустив в хату ні мене ні Долю. Ховалися в темній кімнаті за шторами.
Обережно виглядали з за штор. Потім світло загорілося в сараї, можливо, батько ходив за тим клятим наганом.
Я попрощався з Іваном Митрофановичем і вночі поїхав в сусіднє село Басань провідати Саву Даниловича Дяченко і в нього заночував. .
Маючи обмежений час, від нього вранці поїхав в Київ.