А от радянський фашизм не виплатив ні копійки замордованим і використаними ними невільникам, в тому числі і моєму батькові Сивашу Івану Петровичу, який рубав ліс аж в Біробіджані.
Про це мовчить, вірніше відбивається і правонаступниця бувшого Союзу.
Щоб там було в тих глухоманях якби не вивезли туди дармову силу, мабуть і досі господарями там були б дикі звірі і вовки.
Після розвалу Союзу почали занепадати, якщо не зникати, в Росії міста норільськи, певеки і інші.

До стор. 165. В розділі «Донські козаки» зовсім по іншому описується побут, життя, відносини з Москвою, козаків між собою і новоприбулими. Немає антагонізму в стосунках між собою.
Описується все в рамках доброзичливих стосунків людей, поваги в стосунках з владою і влади з ними, в противагу описування Запорізької Січі, запорізького козацтва, в якому використовувалося приниження того народу, зневага, меншовартість, пробачте, навіть якась ніби придуркуватість того народу.
А тож були наші діди, прадіди, значить автор то переносить і на нас.
Фактично донськими козаками, частково, стали запорізькі козаки, яких туди переселила Катерина, після знищення Запорізької Січі.

До стор. 167. В розділі «Кубанські козаки» описується, які це були мудрі люди, які заснували там козацтво. І невимушено автор все повернув до того, що багато чого там було введено з досвіду Запорізьких козаків. А в переліку 38 куренів ми бачимо назви всіх українських міст, які є і сьогодні в Україні. Це є підтвердженням, що фактично і донське і кубанське козацтво було організоване з українців, яких перевозили туди ніби для охорони південних кордонів царської Росії. Це були ті ж Запоріжські козаки, яких нищила цариця при руйнуванні Запорізької Січі. А потім, ніби, «спохватилася», що немає кому охороняти південні кордони царизму.
В дійсності Краснодарський і Ставропольський краї належали Україні, тому в 1932 році сталінський режим українців цих країв морив голодом  так же як і українців в Україні. Пізніше цю територію керівники Росії в України відібрали.
Після розпаду Союзу хлопці, мої брати, Сиваш Федір Григорович і Віктор Григорович купили собі квартири в Сочі. В той період вони думали що пересиляються в теплі краї Росії, і мабуть, не підозрювали і не придали уваги, що їх підсвідомо тягне на українські землі до української нації.

До стор.187. Крим ніколи не був російською землею, це була споконвічна батьківщина кримських татар.
Після примусового вивезення в 1944 році з Криму татар в Узбекистан, в Крим ввозили росіян з Поволжя. Їм віддавали залишене майно татар і держава давала гроші, підйомні, на влаштування на новому місці.
Тяжкі кліматичні умови в Криму, безводдя, спека, пустиня, крім побережжя, змушували їх звідти тікати. Територія Криму стала безлюдною, не керованою землею з Москви.
Це стало причиною, що в1954 році за Хрущова Крим передали Україні для освоєння земель і розбудови півострова роботящими українцями.
До відома, коли територію Криму передали Україні, то таку ж площу української території відібрали і створили Белгородську область Росії.