А запроданців, які, ніби то, пишуть слізні листи до Росії з проханням захистити їх, Росія завжди знаходила.
Навіть в1956 році в Угорщині, 1968 році в Чехословаччині, Польщі, 1978 році в Афганістані і цей перелік можна продовжувати довго до сьогодні.

До стор.155.. Говориться, що Запорізькі козаки безпробудно пили. Пам’ятаю, за радянських часів, приїздили до нас гості.
Це, переважно, було на релігійні свята. Вони збиралися за столами.
Їли, говорили, ділилися своїми успіхами, за урожай, за своїх дітей.
І хоч гостей завжди було багато, для всієї компанії вистачало декілька пляшок самогону з буряка, який мама завчасно робили.
Після розмов і коли вже наближався час розходитися, компаніями співали пісні.
Пісні співали тільки Українські.
Кінчалося свято. Гості розходилися, роз’їжджалися додому.
Але ніколи я не бачив п’яних людей, а тим більше таких щоб валялися на землі без свідомості.
Таких, як я вперше побачив в 1963 році в столиці Союзу Москві.

З 1959 року я вчився в Запорізькому машинобудівному інституті. Жив виключно на стипендію. З дому допомагали продуктами картопля, яйця, сало, масло. Грошей не давали, бо їх і в них не було. А батькам треба було заплатити податки, «добровільні» радянські займи.
Щоб підробити грошей, ми (студенти) збиралися групою і в вільний час ходили розвантажувати залізничні вагони, баржі.
Про це знали і викладачі.
В 1963 році в інституті офіційно оголосили, хто хоче підробити влітку, достроково здавайте екзамени. Хто здасть і має фах робітника, той поїде в Москву на автозавод, на якому виготовляли «Москвичі», на роботу на три місяці, замість робітників,які поїдуть в відпустку.
Я мав розряд токаря, так як в 1959-1960р.р. вчився по вечірній системі в інституті і працював спочатку учнем в механічному цеху, а потім токарем в експериментальному цеху на автозаводі «Комунар» в м.Запоріжжі.
Тоді завод закінчував виготовляти зернозбиральні комбайни «Комунар» і переходив на випуск автомобілів, як називали горбатих «Запорожців».
В тій команді, яка їхала в Москву був і я.
Дорослим в Росію я їхав вперше.
В Україні я бачив нормальних людей, які як воли працювали, а на відпочинок в них не вистачало часу, а на п’янку тим більше.
Поки я жив з батьками я не знав, що працівникам дають на роботі оплачувані відпустки. Батьки ввесь рік працювали в колгоспі і тільки на протязі дня змінювали місце роботи колгоспне на домашнє, коли поверталися ввечері з колгоспної роботи, продовжували робити домашню роботу.

П’яних і в Запоріжжі тоді майже не було.
В Москві я вперше в житті побачив так багато п’яних людей.
Особливо був здивований в дні авансу і зарплати. Мабуть пів Москви валялося на вулицях, на лавочках, на зупинках транспорту, обмочених і запльованих, таких, що стояли навколішках і трималися за дерева,