Ми з братом Миколою Савичем Дяченком завжди дуже раділи приїзду дяді Гриші. Микола в ті дні завжди приходив до нас, де стояли автомобілі.
Григорія Федоровича більше тягнуло в нашу частину села. Бо недалеко від нас була хата Сиваша Федора Андрійовича, де пройшло дитинство Григорія Федоровича.
Пригадую тітка Химка принесла фото Марії з сином Віктором на руках. Але на фото в Марії ніби одна нога. Вони всі довго гадали чому в Марії одна нога і дядя Гриша нічого про це не написав.

Коли була збудована початкова садиба мого діда Сиваша Петра Андрійовича сказати важко. Всі хто щось міг про це сказати відійшли в світ інший. Про це знали наша мама.
Вони багато про все розказували та ми те не запам’ятали.
Вони розповідали, що раніше хата, клуня і інші будови, на подвір`ї Сивашів, були розташовані на відстані 150-200 метрів від дороги, яка проходила по селу.
В 1921 році дід Петро Сиваш вирішив перенести хату ближче до дороги. Цеглу, саман, зробили нову, а матеріали дерево, черепицю використовували з старої хати, клуні. Мама казали будувати хату було важко бо в період роботи почався перший радянський голод.
Я пам’ятаю, що на місці старої хати і клунь лишилися підвищення землі. Тепер то був город, і кожен рік, коли переорювали, вже плугом, його, то натрапляли на каміння старих фундаментів. Ми з батьком Іваном Петровичем розкопували ті місця і вибирали каміння. Але іншого року знову натрапляли на нові ділянки фундаменту.
В новій хаті під одним дахом було розміщено дві кімнати, сіни і кухня, конюшня, сарай з погрібом. На горищі і в сараї зберігалося заготовлене для худоби сіно і солома. Тому коли взимку поралися біля худоби, то на подвір`я виходили тільки по воду і виносили гній з конюшні.

На одному рівні з Сивашівською хатою була хата і другого мого діда, по мамі, Гасенко Петра Оксентійовича.
Ту хату теж перебудували ближче до дороги.
В якому році не пам’ятаю, хоч, можливо, мама і говорили.

Надя Стамболійська в 2004р.згадувала, що коли купляла для себе золоті речі і показувала мамі, то мама їй казали, якби не вкрали те золото, яке було в діда Петра Гасенко, то вистачило б для всіх.
В діда Гасенко, родич Юхим, вкрав два банківські мішечки з золотими монетами і десь заховав, в їх будинку, бо там, як казала Надя, ішло якесь будівництво.
Можливо це і був період переносу старої хати.

На той час Сиваші і Гасенки були не бідні люди.