В Бабиному Яру в Києві німці в перші дні війни розстріляли керівників ОУН-УПА.
Це підтверджує те, що члени ОУН-УПА не воювали на боці німців.
Пізніше, після Нюрнберга, совети почали брехати, що ОУН-УПА, ніби, воювали на боці німців.
Україна ставить питання визнати воїнів ОУН-УПА, як патріотів України, воюючою стороною в другій світовій війні.
Росія своїми окриками і через своїх маріонеток в Україні протидіє цьому. Бо ще живі деякі ті кати, які нищили воїнів ОУН-УПА до 1955 року.

До стор.124. Подібне «пояснення» можна прочитати і про зупинку Радянської Армії на другому березі річки перед Варшавою в 1944 році, в момент коли в місті почалося польське повстання, організоване урядом, який знаходився в Лондоні.
Хіба поляки могли додуматися, що наступ совети зупинять з політичних мотивів. Бо це повстання організувала не промосковська Армія Людова, а Армія Крайова керована з Лондона. Німецька армія зрозуміла, що допомоги полякам не буде і розгорнула придушення повстання. Наслідок, було знищено 200 тисяч мешканців Варшави.
Ось про цю зраду совецького (російського) керівництва треба говорити а не про вигадки ніби українці нищили поляків на Волині.

Читаючи «Одісею» один розділ за другим, скрізь знаходжу давні заготовки, підбір матеріалів і сучасний стиль прив’язати все уже до сьогоднішньої Росії.
Переконуюся, що задум очорнити Україну і всіх українців був задуманий давно. А здійснено, ніби, при написанні родоводу.
Але не можу збагнути одного, що підштовхнуло на це?
Українське коріння? Невдачі влаштуватися на роботу в Україні після закінчення інституту? Робота в партійних органах Союзу?
Зустрічі і робота з Борисом Єльциним? Що?
Чи, можливо, має якийсь вплив, що мати росіянка?
Про яку не завжди добре відгукувалася сестра Григорія Федоровича Сиваша, Дяченко Химка Федорівна при зустрічах з моїми батьками.
З розмов рідних, це здається другий шлюб дяді, але в «Одісеї» про це нічого не написано і чи були діти в першому шлюбі не пам’ятаю.
Особисто я нічого не можу говорити про жінку, яку ніколи не бачив.
Григорій Федорович Сиваш порівняно часто приїздив до сестри Химки Федорівни і ніколи не проходив мимо нашого подвір`я, але завжди приїздив сам без дружини Марії.
Завжди розказував, який у нього достаток, яке велике господарство.
Що побудував всім трьом синам особняки з всіма зручностями.
Так говорили в селі, що він директор училища, яке готувало водіїв.
Він часто з водіями переганяв автомобілі, списані в військових частинах. Але переважно, то були майже нові автомобілі, бо в них виходив термін зберігання на колодках. Їх списували в армії і передавали на потреби народного господарства.
Він ділився з батьками, що часто міг використовувати ті авто і для власних потреб.