Не завжди закінчення прізвищ на «ов» свідчить, що це корінні росіяни. Ще за царських часів, пани росіяни, яким царат роздавав українські землі, змінювали прізвища українців зміною закінчень
У мене був, царство небесне йому, товариш родом з Одеської області Віктор Богданов. Це було ще в глибокому союзі, далеко до його розвалу.
Працював слюсарем на заводі «Ленінська кузня», але завжди відстоював українську мову, все українське, Україну. Під час таких розмов його колеги по роботі говорили, що ти відстоюєш українське, коли ти сам росіянин. Звичайно, вони це говорили із за його прізвища.
Він їм відповідав «Я українець».
В кінці березня 2008 року, після зборів автокооперативу, до мене підійшов син Віктора. Він знав що я приятелював з його батьком. Запропонував підвезти мене до любої станції метро. Я поїхав з ним. Коли підїхали до метро я подякував йому і хотів вийти з машини, але Валера попросив не спішіть, трохи поговоримо. Дав мені свою візитку і сказав звоніть мені не тільки в справах, а і просто так
У мене є приятель Алік росіянин, який працює на заводі в Києві. Він мені говорить, що за президентства Ющенка в Україні почалися зміни на краще і вже це відчувається.
Пізніше в 2007році він додав, що керуюча коаліція з партії регіонів, комуністів і соціалістів вболіває за російські інтереси в Україні.Комуніст Симоненко з українцями навіть говорити не хоче по українські і що керівники в Росії ненадійні люди. Нам (Україні) не можна дуже тісно співпрацювати з Росією бо можуть знову закабалити Україну і дуже надовго. Треба голосувати за блок померанчевих.

До всіх росіян, як в Росії так і в Україні не можна підходити з однаковою міркою. Серед них багато людей порядних і розуміють, що якщо ми живемо в одній країні, то треба разом турбуватися за спільний добробут. І це відчувалося на Майдані після 21 листопада 2004 року. Там спілкувалися між собою українською і російською мовами і не докоряли один одному за це ні по інших питаннях.
Була обоюдна доброта між собою. Разом ми прийшли на Майдан не за Ющенка чи інших, а прагнули щоб в державі все змінилося на краще для нас усіх. Ми відчували і бачили, що ці росіяни, які стояли поруч, не хитрили і не намагалися нас обдурити.
Але є і гидота, яка їсть тут наш хліб і намагається гадити цьому народу.
Перед виборами 2006 року, за те, що я в своїй державі говорю мовою моїх батьків, предків, один шовініст обізвав мене бендерівцем.
В останній рік в Україні все більше називають прізвищ своїх патріотів і героїв, які віддали своє життя за волю народу і незалежність держави. Серед них і Степан Бендера, якому 1.І.2009р.випонилося б 100 років. Я горджусь, що цей негідник порівняв мене з такою відомою і патріотичною людиною.
У нього було бажання якось мене вкусити і порівняти з якоюсь, ніби, недостойною людиною. Це по традиції з «комуністичного раю».

З пальця висмоктані відомості, що раніше, ніби, то Донецьк, Одеса і Луганськ не хотіли входити в склад України.
Таких поділів під час білогвардійщини і за більшовицьких часів ми чули і бачили багато.