Автор сам заплутався, спочатку писав, що Росія не була імперією, а далі неодноразово пише, що то російська імперія.
Декількома сторінками раніше сказано, що в 1848 році австрійці штучно створили українську мову, а потім пише, що в 1840 році видано «Кобзар» Т.Г.Шевченко. Зрозуміло українською мовою.
І таких, м’яко кажучи, неточностей дуже багато.
До стор.109 «Сивашської Одісеї». Іде плач, про ніби то, притиснення російської мови в Україні, як не введення другої державної мови російської. Про якесь закриття російських шкіл в Україні.
Мабуть це видно з відстані Єкатеринбурга.
Все відбувається навпаки. В Донецьку була одна українська школа і її закрили. В Криму 600 російських шкіл, українських 6, татарських 14.
За переписом 2001 року, в Україні до 9% росіян, то і шкіл російських повинно бути не більше 9%, а логічно і значно менше. Бо не всі росіяни в Україні шовіністи, і багато із них віддають дітей на навчання в українські школи. Щоб діти, крім рідної, досконало володіли українською. Їм тут жити і треба планувати, як економічні так і політичні кар’єри.
В березні 2009 року почув думку партії «Свобода» Олега Тягнибока про те що в Росії притісняється все українське. Там немає українських шкіл, теле і радіо передач, преси і книжок українською мовою, а в Україні все це є і вони вимагають ще збільшення. Члени партії «Свобода» ставлять питання, що кількість всіх закладів в Україні і Росії повинна визначатися двосторонніми угодами і пропорційно. Будуть в Росії українські школи, стільки ж буде російських і в Україні, немає там, немає і в нас.
І я такий підхід і позицію поділяю і підтримую.

Я народився і виріс в українськім селі.
Для мене національного питання тоді не виникало. Так як в селі усі говорили українською мовою і ні яких національних суперечок не було. За виключенням, однієї сусідки Наталки Лімешко, яку сільський хлопець привіз з Серпухова (під Москвою), після служби в армії.
Вона ввесь остаток життя прожила в українськім селі, народила дітей. Але завжди з усіма говорила російською.
За багато десятиріч не зуміла вивчити мову народу серед якого жила.
Чи то з неповаги до української родини, яка прийняла її в свою сім`ю. Коли прийде до мами, то розказує, які романи вона читає.
Мамі, за роботою, було не до романів. Та і слухати те їй не було коли. Я не російськомовний українець. Я Українець і моя рідна мова українська. Але на відміну від багатьох росіян в Україні, після закінчення української школи, швидко і досконало вивчив і володію російською мовою.
Нам нав’язують думку,що українська мова немає багатьох технічних термінів і відповідно не може замінити російську літературу.
Це не так бо в школі я мав всі книжки з фізики, математики, геометрії, тригонометрії і так далі українською мовою

Мої батьки до своїх батьків зверталися на Ви і нас вчили звертатися до них на Ви. Батьки це не шкільні чи дворові подружки і до них потрібно відноситися і звератися з повагою.