Пиши мені.
Щербаха, то дядько мамулі нашої. Іван Митрофанович Щербаха, то мамин двоюрідний брат, Уже 3 роки як помер. Померли і його два сини.
Дописую, що мені відомо. Попробуй пошукати даних про нашого дідуся  Гасенко Петра Оксентійовича в документах Тимчасового уряду. Пам’ятаю, що мамочка часто згадувала про цей уряд і участь в ньому дідуся нашого Петра. Можливо, він був членом обласної ради.
Мамочка розповідала, що Сиваші–вихідці із Криму.
А потім, може прапредок Сиваш вступив до Запорізького козацтва і перебував в Полтавському полку, чи як він там називався. Це можливо.
Мамочка говорила точно про все, що знала.
Про Щербаху напишу.
Це дійсно мамин родич по матері. Треба звернутися в Пологівський архів, може, на щастя, щось повідомлять. По моєму Вітя Сиваш має зв’язки з Пологівським архівом. Може є і в Тарасівці якісь старожили, які щось пам’ятають, а тільки таких стареньких, мабуть, уже немає.
У селі Ново-Петрівці, Чернігівського району (раніше була назва Восьмаки) жив двоюрідний мамин брат Щербаха Іван Митрофанович, дружину його звали Катерина. Було в нього троє синів, Один син найменший (точно не пам’ятаю його імені) загинув в Угорщині (там якісь були події, теж не пам’ятаю). Коли привезли його труну в Ново-Петрівці, то тьотя Катя не дозволила поховати його в братській могилі у невеличкому парку, а слізно просила, щоб дозволили поховати його на причілку їхнього будинку.
Згідно просьби матері, поховали його там і поставили пам’ятник
Коли мені було 50 років, то ми їздили до його могили, поклали букети квітів. Тьотя Катя і дядя Іван глибоко переживали цю мить, ми ледве заспокоїли їх.
Ще було в них два сини-Анатолій, шофер, трагічно загинув в с. Н- Полтавці у кар’єрі, минуло відтоді більше 10 років, другий син, (імені не пам’ятаю, треба було записати Люді або Колі), недавно помер там у Ново-Петрівці. У батьківському будинку залишилась дружина-п’яничка. Все життя пила без упину. І бідний син дяді Івана терпів таку гадость.
ЇЇ мати теж безпросипна п’яниця.
Щербахи такі порядні люди, а ця невістка огидна п`яниця.
Дружина Анатолія живе в Н-Полтавці з двома дітьми, працює вчителькою молодших класів у Н-Полтавській СШ.
Оце, братику, дані, які мені відомі. Написала все точно. Можеш цей мій запис вислати Віті.
Яка частина нашого села називалася Решетилівкою і по який час, я нічого не знаю і зовсім нічого не пам’ятаю про це.
Про це треба довідатися в архівних документах.
Ти, братику, пишеш про архівні записи пересипані дустом і написані якимись ієрогліфами. Не мороч собі голову. Без того матеріалу можна обійтись. Жаль тільки, що працівники архівних матеріалів, щоб допомогти загилять якусь суму, В тебе зайвих коштів немає, то і не зв’язуйся з ними.
А що вони затівають знищити ті записи із-за дусту, то це злочин.
Хай лежать собі, як лежали до цього часу.
Про дідуся Гасенко Петра Оксентійовича і про його події, нічого не знаю. Може мамочка і розповідала, але я нічого не зберегла в своїй пам`яті. Жаль звичайно.