Ми заїхали до них, поспілкувалися з ними сфотографувалися і поїхали до Володі.

25.06.2007 року ми з міста Пологи рано вранці виїхали на Запоріжжя.
Засоби масової інформації області повідомляли, що в лекційному залі обласної бібліотеки в м. Запоріжжі в 11.00 відбудеться зустріч Сивашів. Яку організував Сиваш Федір Григорович через свого представника в місті Запоріжжі Новікова Андрія Володимировича.
Про те, що відбудеться така зустріч я повідомив своїх племінниц Горліциній (Сиваш) Світлані Миколаївні і Остапенко (Обіход) Тамарі Павлівній.
Федя намагався не видавати свого хвилювання чи прийдуть Сиваші на цю зустріч.
Але на зустріч прийшли, приїхали біля 50 Сивашів.
Спочатку обмінялися інформацією. Потім вийшли на вулицю і зробили колективний знімок всіх присутніх. Знову зайшли в зал і продовжили обмін короткими спогадами хто звідки, який життєвий шлях пройшов виступаючий. Виступи були добровільні.
І що саме цікаве для мене, що всі хто виступав говорив, що народився і жив певний час в Тарасівці, або там жили їх батьки.
Це є доказом що коріння наші з Решетилівки (Тарасівки).
Я не втримався і теж коротко висловив своє враження від зустрічі і повідомив свої дані і що я написав свою книжку про Сивашів з Тарасівки.
Мої племінниці, Тамара, в цей день, була в Запоріжжі по роботі, але не встигла прийти вчасно, а Світлана з мамою і сином Павлом хоч і телефонували мені з дороги під час поїздки з Одеси, але приїхали до бібліотеки коли зустріч закінчилася і лише окремі Сиваші ще обмінювалися між собою інформацією, адресами.
До мене підходили Сиваші. Ми обмінювалися інформацією, адресами, декому я дав компакт диски на яких була моя книжка написана станом на 06.2007р.
Я познайомився з вчителем з села Басань (вийшло ще й родичем, племінником), Пологівського району Сивашем Анатолієм Володимировичем який приїхав в Запоріжжя з сином і дочкою на цю зустріч.
Сивашем Олександром Дмитровичем з Первомайська, Миколаївської області і його сином Сивашем Євгенієм Олександровичем з Запоріжжя. Це внук і правнук Сиваша Івана Івановича, який жив через декілька хат від нас.
Я сказав їм, що їх дід загинув трагічно, але хлопці на це не зреагували, а жінка яка була з ними, підштовхнула мене в бік, потім тихо сказала мені не говоріть їм, ми їм про це не говоримо. Я пам`ятаю що він наклав на себе руки.
Але чому він це зробив не пам’ятаю.
Сивашем Петром Федотовичем з міста Запоріжжя.
Після закінчення зустрічі Федя повіз на автовокзал директора Пологівського краєзнавчого музею Садову Ірину.
З Федором і його сім`єю племінницям зустрітися не вдалося, так як він продовжував вирішувати з Новіковим і іншими питання на подальший період пошуків і роботи в архівах Запорізької області і його телефон не відповідав.
А також підготовку до прямого ефіру, який був призначений на 08годин.10хв., 26.06 2007 року з каналу ТВ-5. На якому повинні були бути ми троє Федя , я і Новіков. Федя просив мене не їхати в Київ, а залишитися на цю передачу 26.06.
Тому 25.06.2007р. я, Оля Калітіна, Світлана Горліцина з сином Павлом, Марія Павлівна Лінченко і Тамара Остапенко побули разом, обмінювалися спогадами, інформацією.
На 18 годину Тамару Світлана відвезла на станцію Запоріжжя 1 на електричку.
Ми в цей вечір були разом, бо до Феді я не міг додзвонитися.
Мої родичі задавали Олі різні і двозначні запитання, але вона вдало відповідала на них.