Я перебирав в пам`яті ті тяжкі післявоєнні роки. Згадував багато сільських сімей нашого села. Згадував родини багатьох родичів. В тому числі родини тіток Ганни Долі, Тоні Матяш, Ганни Кривоніг, які мали багато дітей і ростили їх самі бо чоловіки не повернулися з війни. І як тяжко їм не було, але їхні діти ні одне не пішли по хибному злочинному шляху. Мабуть не останне місце відігравало і те що дорослі люди того періоду ще шанували релігію і Божі заповіді передавали дітям.
А пізніші покоління хто виховувався в піонерах, комсомолі, на атеїзмі і жили вже в достатках, але мали вже іншу мораль, дехто з них пішов на порушення законів.

Мабуть ще не всі люди усвідомлюють, що необхідно вболівати за свою державу і в її керівництво приводити своїх людей за національністю і відданістю своєму народові і державі, а не запроданців сусідньої держави і тих хто плутає державну кишеню і свою. А так же не бути в цих крадіїв шістками.
Часто можна побачити, що молоді хлопчики і дівчата на вулицях міст, особливо в перередвиборні періоди, розмахують чужими прапорами і антидержавними лозунгами за ту плату яку їм заплатять за день. А вони не думають яку шкоду наносять державі і своєму народу, значить і собі.
Люди старшого віку і пенсіонери продають свої голоси за кілограм гречки і цукру.
Які їм роздають ніби безкоштовно. Але ці люди не думають наперед про те, що коли ці покупці дорвуться до владних структур, то стягнуть з тих же людей в 10 чи 100 разів більші суми ніж вони потратили на пайки для них.
Чи не розуміють ті «заробітчани», яких звозили в Київ за 500-700 кілометрів і оплачують їх за ту масовку, яку створюють з них комуністи, регіонали та соціалісти
Щоб злодії і запроданці сиділи в кріслах керівників держави. І пізніше вони повернуть свої витрати підняттям цін на все і для всіх і тих хто так охоче їхав щоб ніби заробити кошти для себе.
24.06 2007р. нам вдалося зустрітися з усією родиною Віті Лиходіда бо в неділю всі були дома. Прийшов Володя, ми всі пообідали разом, зробили фото. А після обіду ми знову поїхали в Тарасівку. Поправили могили Сивашів діда Петра, баби Федори, мами, батька, зрубали дерева і кущі, які вже виросли на могилах.
На проводи я поставив пам’ятник батькові, а в цю поїздку почув в селі, що злі язики вже розпускали слухи, що пам’ятник я поставив не на могилі батька.
Яка злоба в людей, які про це говорять.
Навіть як би я поставив на місці де немає ніякої могили, але я віддав шану своєму батькові і про це ніхто не має права недобре говорити про мої дії.
Можна говорити по аналогії, що стоять пам’ятники воїнам, які загинули в інших місцях і можливо в цій могилі немає і їх кісточок, але родичі приїздять до тих пам’ятників де викарбувані імена їх рідних і вклоняються їм.
Але я вирішив перевірити ту неправду. Я знайшов в книжці «Сивашська Одісея» фотографію яку Федя Сиваш зробив в 2002 році. Біля самотньої могили батька стояли Тоня Іванченко, а друга жінка стояла спиною до фотоапарата, то можливо була Аня Доля, але вони показували Феді могилу Сиваша Івана Петровича. Перед хрестом тоді як і тепер ріс так і такий же кущ бузку.

Так як я знав і Володі Лиходіду мама розказувала, що дід Петро Гасенко збудував в селі Петропавлівка будинок банку і лікарню, то ми вирішили оглянути ці будинки. Спочатку обійшли будинок банку і я зробив декілька фото, які є в 5ій частині.
Потім поїхали до лікарні. Три споруди і паркан старого зразка всі вони в дуже занедбаному стані, інші можливо збудовані чи перебудовані пізніше. Але я також зробив з них фото. Вони також є в 5ій частині.
Так як з усіх родичів я зробив фотографії останнього часу, а з Терещуків ні, то Володя Лиходід запропонував заїхати до Світлани.