буде, а на нього потрібні «матеріали» щоб переселити його в Магадан, бо він не дає спокою комуно-фашистській владі на заводі і в державі і відправив заяву в ЦК КПРС про вихід з партії.

Текст заяви в ЦК ідентичний листам в журнал «Огоньок» від 10.04.1990року, який є в частині №2.
Вважаю, що в цьому злодіянні брала участь і бувша дружина, тому вона намагається не допустити примирення синів зі мною, бо вони можуть розкрити, які були тоді її дії, крім вжє відомих мені.

На сторінках 306, 308, 309 і 343 «Одісеї» є дати коли з`явилися фото церковного хору села Петропавлівки і Решетилівки (Тарасівки), фото братів Петра Андрійович, Федора Андрійовича Сивашів, а також фото Гасенко Петра Оксентійовича.
З Одеси я привіз копію фото церковного хору з помітками, на звороті, Сиваша Миколи, де рік народження Сиваша Данила 1896 рік.
Тому виходячи з розрахунків, що Данилу менше 14 років, то фото з`явилося 1906-1908 році.
Я звернув увагу, що на всіх фотографіях і окремих Сиваші і Гасенко одягнуті в однакову одежу, виходить, що фото були зроблені в один і той же день. Зрозуміло, що можливо окремі фото Сивашів і Гасенко зробили тепер з колективного фото церковного хору.

Після мого повідомлення Наді, що помер наш брат Микола, вона пише мені, що вночі встаю, сяду і плачу. «Пригадую ми з Колею перенесли війну, де тільки мама нас не ховала, бо в нашому будинку було повно німців». «Після війни почався черговий голодомор.Пригадує, що як вони голодували і ходили пухлі. Мама дасть Колі кусочок халви (макухи) і коли ідемо в школу я ганяю його, щоб забрати цю халву (макуху).» (Макуха це продукт з насіння соняшника).
Надя пише, що вона думала, що Коля проживе більше років.
В травні 2008 року ми поїхали в Тарасівку на поминальні дні.
В Запоріжжі зустрілися з Марією Лінченко, Светою (Сиваш), з її дітьми.
Марія Лінченко (Сиваш) пригадує як вони познайомилися з Миколою в заводській їдальні, куди її послали на роботу. Що коли вони ще зустрічалися з Миколою Сивашем, то він був дуже уважним і добрим і до неї і її тітки в якої вона жила. Після одруження з нею, його ніби підмінили. Став прискіпливим, сварливим, вигадував того чого не було, жадним. В період їхніх перших спільних років життя, я, Сиваш Іван Іванович, ще вчився і жив в Запоріжжі. Марія пригадує, що вони тоді ще жили на квартирі в районі Малого базару.
Я приходив до них і допомагав по господарству. Але Микола ще більше від цього бісився і дуже ревнував Марію і до мене.
Пізніше її батько казав їй чому ти не перечіпилася за меншого брата.
Спостерігаючи за неврівноваженим характером Миколи знайома Марії запропонувала, не говорячи йому, обстежити Миколу в лікарні.
Знайшли привід щоб він прийшов в лікарню, лікарі оглянули його і, як каже Марія, поставили діагноз шизофренія 2го ступеня. Але про це повідомили тільки Марії.
А коли запропонували Миколі пролікуватися в психлікарні, то він відмовився, сказав у мене нічого не болить, я здоровий.