Ще коли були живі мама, вони інколи заводили розмову, що життя не вічне. Я починав хвилюватися і не хотів слухати про кінець життя батьків.
Але вони ніби самі до себе говорили далі, що якщо хтось з нас лишиться один, то треба думати де жити йому.
Якщо б лишилися мама, то іншого рішення ніж поїхати жити до мене не було. Але вони, мабуть, передчували, що лишиться батько. Говорили, що до Миколи батько не поїде.
З Миколиним характером батько не вживе. Там вічні переділи грошей і переховування їх від дружини і дочки і постійні сварки Миколи з дружиною. То він її ревнував, то якісь незрозумілі приводи вигадував.
Вибір і надія була на мене. Я запропонував батькові переїхати жити в Київ до мене. Він приїхав до мене.Пізніше після його розмови, з тоді ще моєю дружиною, яка поставила умови, все в селі продати і гроші віддати їй. Батько нічого мені не сказав, відмовився жити в мене і поїхав в село. Згодом про ту розмову написав мені в листі.

Поки батьки живі і ми можемо з ними спілкуватися, то ми думаємо що так буде тривати вічно. Але проходить час і рідних стає менше. Ідуть в інший світ батьки, рідні. Ти лишаєшся найстаршим в родині і тобі вже немає з ким з батьків поділитися радістю і горем.
Ти замислюєшся, що і твій час добігає кінця. І тоді живі задають собі питання чому ми недостатньо приділяли часу і уваги для спілкування з батьками, між собою, але тепер уже змінити нічого неможна.

Я продовжував періодично приїздити до батька.
Під час однієї такої поїздки без ні якого задуму і хитрощів, я сказав Миколі і Марії про заповіт батьків на мене грошей.
Микола відразу запитав мене «а ти поділишся зі мною». Я тоді відповів йому, ще живий батько і їх потім треба буде ще одержати.
Після цієї розмови кожен з них пішов своїм шляхом.
Марія, замість допомоги, почала позичати в самотнього батька-пенсіонера гроші на купівлю собі хати в Бердянську, якої ніколи так там, ніби, і не купила.
Під розписку батько дав їй 1700 рублів. Пізніше, я цю розписку бачив у батька, а після смерті Миколи знайшов в його паперах.
Марія говорила мені, що позичені гроші,ніби, повернула батькові, а як воно було насправді, я не з`ясовував у батька. Хоч тепер маю сумнів.
Микола пішов іншим шляхом. Хоч там були і невеликі гроші, почав робити все щоб усунути мене з дороги до заповіту фізично, шляхом переселення мене в в’язницю.
Тому на початковій стадії привіз батька в Київ. Ніби з скаргами батька адміністрації заводу на неналежне моє відношення до батька, і основне щоб забрати свої гроші, відібрані від сім`ї, які поклав на моє ім`я.
А пізніше розсилав на мене брехню в різні інстанції, потім привіз пасквіль в Київ в КГБ, ніби, то я незаконно зберігаю вогнепальну зброю. Але часи були інші ніж після 1917 року і по наклепу мене не посадили.