Ми пишемо родовід, а не заповнюємо радянські анкети і прикрашуємо брехнею про себе. Але батько був настільки освіченим, що за теперішніми мірками, можна дати і 7 класів, а може і більше.
Тому, після більшовицького перевороту, совети призначили його вчителем по лікнепу (ліквідація неписьменності).
Та влада пропонувала йому їхати вчитися на вчителя, та його батько (наш дід) не дозволив йому їхати. Казав, в сім`ї дівчата, а ти один хлопець в сім`ї і не буде кому в господарстві працювати. Батько часто згадував, що був би він вчителем, як би відпустив тоді його батько.
До стор.442. Корупції і хабарництву українців навчили радянські специ.
Знайомий автора Кузін згадує, як це все процвітало ще в Афганістані серед радянських хабарників, але тоді про це мовчали.
І треба пам'ятати, що останнім часом вищі і керівні чини в тій державі автоматично належали росіянам. Тому і недивно, що ця зараза заповзла і в Незалежну Україну з радянськими спеціалістами, які були при Кравчуку і Кучмі з його оточенням.
То чи треба тоді так негативно відкликатися тільки про українських, скоріше радянських хабарників, як на стор.408, а про своїх російських вчителів забувати.
До стор. 544. Ще будучи дома я чув від тітки Химки Дяченко, що Вітя Сиваш, після закінчення інституту, поїхав в Вінницю шукати місце щоб влаштуватися на роботу, як казали на цегельню.
Але ніби не зміг там влаштуватися і опинився на роботі в Богдановичах, Свердловської області.
Відповіді на це я не знайшов ні в попередній книжці "Оглянись" ні в "Сивашській Одісеї". Зрозумів тільки пізніше, що то було його призначення (направлення) на роботу в Богдановичі після закінчення інституту.
А чи не докопався хто перед розподілом на роботу до коріння Сивашів і чи не було то заслання вільнодумного, перспективного українця, замість батька, якого той режим не зміг зловити і заслати корчувати сибірські ліси, ближче до мого батька, який вже там пиляв ліс.
До стор.550. Читав попередню книжку автора "Оглянись". В ній згадується дуже багато українських прізвищ розкиданих по всіх закоулках Росії. І як би вони не писалися хто вони в той час були, то всі українці. І міністр І.П.Казанец теж наш.
Так і прізвище наше розкидане по всьому світу, але приходимо висновку, що переважна більшість їх, якщо не всі, колись пішли з одного кореня.
В наше прізвище влилися люди інших націй, але всі ми родичі.
Хоч і не маємо на сьогодні підтверджуючих документальних доказів родства, але це треба визнавати.
З останнього листа Віті виходить, що ми рядом з тим, що запорізький козак Кирило Сиваш, якого я розшукав в архівних документах, це безпосередній наш предок періоду 1727-1765 років і до з`ясування цього один крок. І він буде зроблений.
До стор. 557. Як м'яко і коректно написано про Єкатеринбург 1985 року.
Зовсім не так як про українців і Україну, як малоросію. Хоч ми, в тому числі і автор, заслуговуємо більшої поваги ніж Єкатеринбург.