Виводили на город і розстрілювали без суду і слідства.
"Робота" таких сексотів продовжувалася до останніх днів Союзу. Нас оточувала ціла армія сексотів. Це були ніби порядні люди, але про все, що ми говорили в їх присутності, про незадоволення владою, роботою, її керівників, наступного дня, як доноси, лягало на столи органів КГБ. І на нас заводилися особові справи.
До стор. 275. Для знищення релігійних провідників, священників розстрілювали або висилали з України, а церкви грабували, хрести зрубували.
З повідомлень мами дійсно всі хто зрубував хрести на церквах, пізніше загинули трагічно або не своєю смертю.
Для тих атеїстів, то був суд Божий. Мама називали прізвища тих хто це робив і які загинули, але я забув.
В "Одісеї" написано ніби голод зачіпив і російські землі.
Але не наголошується, що то переважно де проживали українці на Кубані і інших місцях. Частково, але не в повному обсязі, інколи згадуються ті страхіття, які проводили більшовики в Україні
В листопаді 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон, яким голодомор 1932-1933 року визнано геноцидом українського народу.
Та і Україну-благодатний край більше згадується як малоросія.
Як називали її всі кати починаючи з Петра 1.
До стор.285. Написано, що в Вологду вислали тільки Олександра Івановича, а 28 річного сина залишили. Це тому, що батько і син жили окремими сім`ями, в різних подвір'ях і сім`я сина не підлягала до вивезення. Але такі випадки були рідкість.
Як правило, більшовики мордували всіх рідних де б вони не жили.
До стор.310. Подібно, як після перевороту в 1917 році були влаштовані гоніння і терор проти селянства, яким штучно начіпляли ярлики кулаків, середняків, це тим хто не хотів більшовицької влади, тепер в черговий раз організував кучмізм, гоніння на стабільні колективні господарства (колгоспи) України і людей, які там працювали. Куди не піди, куди не поїдь всі господарські будівлі колгоспів, радгоспів розвалені, розібрані до фундаментів, майно розкрадено кучминими прибічниками.
В 2002 році я їхав в село Причепівку і, в Глевасі, під Києвом, взяв по дорозі пасажира, щоб не скучно було їхати. То був капітан міліції. Говорили про різне.
Я запитую його. Невже міліція не бачить і не знає, що всі директори заводів, голови колгоспів то найбільші злодії, які безкарно розкрадають народне і державне майно.
Він відповів, що знають, але нікого не карають тому, що більшу частину награбованого вони віддають наверх.
Один рік обставини склалися так, що весною я довго не зміг поїхати в село Причепівку. А коли приїхав, то знайомі розповіли, що на цвинтарі на проводи розпустили чутку, що ніби я розбився на автомобілі. Це говорили для того щоб сільські п'яниці і вори полізли в подвір`я і хату і почали все розкрадати. А сусіди які добре знали мене і хто повірив цій плітці казали "і що він бачив крім роботи, тільки наробився на городі і біля хати". Бо завжди бачили, що як тільки заїжджав я в подвір`я, відразу брався за інструмент і до роботи.