05.03.2003 року, Іван.
В березні місяці я відправив тобі лист, але чи одержав ти його мені невідомо. Я продовжую інтенсивно працювати в архівах. Після того, як я знайшов, що село Решетилівка на Катеринославщині було засновано в 1790 році полтавчанами, я частково змінив схему пошуку.
І от21.03.2003рю я знайшов матеріали указ імператора від 11.04.1786 р. про те, що наша місцевість в 1786 році була подарована Полтавському полковнику Василю Степановичу Попову (ф209,оп,2,од. зб.43 чстина1).
Я встиг переглянути першу частину з трьох. В цих матеріалах є також тяжба між місцевою владою і Поповим про невідповідність кількості душ населення, які йому даровані. Списків всього населення села немає. Але є довідки місцевої влади, що там не було уже на час дарування може 500, приблизно, чоловік.
На підставі цього іде перелік таких відсутніх людей, написані прізвища, імена.
Я вперше серед них зустрів наше прізвище.
Сторінка 33:
№ 143 Євдокія Сивашка Умерла
Андрей її син Живе з своїми виборними козаками
решетіловськими живущими хуторами.
Тімко Сиваш умер
Павло син
Повторно зустрів запис
Удови Євдокії Сивашій
Думаю прізвище було Сиваш, а то просто відмінювали "ка", "ій"
Хто вони невідомо, бо більше ніякої розшифровки там немає.
Документи написані тим же скорописом, тому я розумію не все, але продовжую працювати поки не наступили весняні роботи на городі.
Вітя, я не знаю Ваших планів і дій. Можливо вже і не треба більше цим займатися, якщо вже закінчили роботу над книгою і працюєте над її друком. Напиши.
Повернуся до прізвища Щербаха. Той що був у державній думі і не давав спокою російській поліції, то дядько моєї мами по материній лінії. Він жив в Петропавлівці (Тарасівці) З матеріалів архіву.
У нього був син Іван Митрофанович Щербаха. Ось про нього я і чув від мами. Мама з Іваном родичалися. Ця родина жила недалеко де живе зараз Люда, дочка Марії Іванівної.
Мама часто називали Івана Щербаху. І ось на моє прохання Марія Іванівна повідомила мені додаткові дані і я згадав більше. До цього мого листа я додаю лист Марії Іванівної про це і інше.
Повідомляю, що син Щербахи Івана Митрофановича загинув в Угорщині при подіях 1956 р., коли Союз придушував там повстання, щоб "мирно" підкорити її Росії.
Коли привезли домовину з сином, батьки наполягли, щоб поховали сина на їхньому подвір`ї біля хати, між хатою і сільською дорогою. Потім держава поставила бюст на могилі.
Пізніше, моя мама розказували, що мати хлопця, тітка Катерина, і батько вже жаліли про те, що поховали сина біля хати.
Кожен день, через багато років після загибелі сина, коли виходили на подвір`я з хати, бюст нагадував про сина і це спричиняло постійний біль до кінця їхнього життя. Казали, якби могила була не перед очима, то можливо було б не так боляче.
Іван Митрофанович з сім`єю жив в селі Восьмаки, так називали мама (пізніше с.Нові Петрівці), Чернігівського району, Запорізької області.
Висилаю дві ксерокопії моїх батьків, це прислала мені Марія Іванівна.