Проти мене почали діяти по радянському зразку. Проводили одні збори за другими і безпідставно звинувачували мене, а не головного конструктора. Намагалися перевернути нібито я не об`єктивно все висвітлив. Але маючи, як докази, документи я не здавався. Тоді катівська система запрацювала по сценарію.
Почали відколювати від мене на роботі тих хто мене підтримував, друзів, знайомих, рідних. Вмішалися в сім`ю і вона розпалася.
З першого відділу заводу заступник директора, бувший кагебіст Сур, поїхав до батька і його відкололи і навіть більше. Тим більше, що зі мною у нього були розбіжності. Він пересварився з усіма дітьми і поливав усіх брудом із-за незгоди, щоб він одружився, після смерті мами, з чаклункою.
Я звертався в різні інстанції партійні, господарські, ЦК бувшого Союзу. Було дуже багато різних комісій, зборів і фальсифікацій різного ґатунку. Зараз у мене зберігається ціла валіза тієї переписки і різних відповідей і рішень.
На захист себе і подібних я створив на заводі вільну профспілку. Зібрали до 2000 підписів на відставку директора заводу. Підняв інші проблеми заводу.
В 1990 році відправив в ЦК КПРС партквиток і заяву в якій написав, що більше і дня не хочу бути в партії, яка знищила тих хто робив революцію і цвіт держави і продовжує це робити тільки іншими методами.
Мене виключили з партії без моєї присутності, всупереч статуту партії.
В 1992 році мене звільнили з заводу за скороченням штату.
Керівники заводу говорили працівникам, що Сиваш більше не переступить прохідну заводу.
Але суд поновив мене на роботі.
Я захворів і в 1993 році лікар мені каже, що у вас щось не так в житті.
Я йому все не розказував, але для себе зробив висновок.
Після виходу на роботу після операції, на щитовидній залозі, я пішов з заводу за власним бажанням.
Пізніше в 1993 році в міському автобусі зустрів працівник першого відділу заводу "Ленінська кузня". Він запитав, як у мене справи.
Я відповів, що добре. Він сказав мені, "да тобі вже був підготовлений Магадан". Від Магадана мене врятував розпад катівської держави.
В 1993 році я почав працювати на іншому заводі, який знайшов поки був на лікарняному ,Київський дослідний експериментальний механічний завод (КДЕМЗ).
Працював я начальником конструкторського бюро, головним конструктором заводу, виконуючим обов'язки головного інженера, головним інженером заводу. Але коли завод зупинився, я пішов з заводу. Директора влаштовувала орендна плата за здані площі, яку платили в його власну кишеню.
З 12.1998 року я працював менеджером, страховим агентом в страховій компанії "Скіф". А з 02.2000 року достроково пішов на пенсію, коли пішли розмови про підвищення пенсійного віку.
Згідно Закону скороченим дозволялося іти на пенсію раніше за 1,5 роки до досягнення пенсійного віку.
Розпався Союз. Зайшли непрості часи. Одні розкрадали державу, інші боролися за Україну. Люди вирували. Підтримували Народний Рух України і нову Незалежну державу.
Я теж був з ними. Але в ряди Руху тісніше влитися не міг. Я продовжував боротьбу на "Ленкузні", як голова вільної профспілки. Боротьба, хоч уже Союзу не було, була не проста. Я вважав, що моя боротьба, то було моє доповнення до загальної боротьби.